Коли співаєш пісні, то починаєш відчувати таке, наче йде розкриття всередині тебе сяйва. Душа, як хвилі, які виходять із тебе, відчуває, що ти наповнюєшся чистотою, а пісня, яка виривається з грудей, переходить в перелив, створюючи переходять у дзвін, який піднімається вище і вище.
І тільки зараз розумієш, що ми забули співати по-російськи ... Коли ти підспівуєш пісню, навіть її не знаючи, все одно з часом ти починаєш співати її так, як ніби її знав давно, тим більше з хором.
Якщо підхоплює і вливаєшся в співзвуччя голосів, і думаєш, ось твого голосу тут і бракувало.
Співали. Коли голоси поєднуються, відбувається просто диво. Простір перетворюється, наповнюється звуком. Свій голос не чути. Але коли є і видно цей єдиний і наповнений світ, свій голос і не важливий. Відчуття, що душі важливіше і радісніше перебувати в такому цілісному світі, ніж бродити поодинці.
Зрозуміла, що можна співати тихо, але сильно.
Дивне відчуття, коли разом співали, чуєш ведучого, підлаштовуватися, в результаті голоси зливаються, себе вже не чуєш окремо, а інші голоси, як фон. Виходить, звучить голос, в якому ти, а навколо звуки. І вони не заважають, а спокійно сприймаються, як ніби, так і треба.
На семінарі за душевним співу ми багато співали. У нас виходило наложиться або правильніше сказати злитися голосами. Це дивний стан.
Я не тільки чув загальне спільне спів голосів, а й бачив якимось чином. Не знаю, як описати це бачення, як простір, в якому тече пісня. Можна чути всіх відразу, якщо захотіти можна розчути кожного. Можна виходити з простору співу і знову туди втікати. Дивний стан.
Минув тиждень після семінару. Весь цей час дуже часто спливали пісні, які ми співали на семінарі. І найяскравіші пісні, які почув, та й сама співала на семінарі «Захотів наш комар одружитися» і пісня з приспівом «Черевики-мухи комарі, жила-була бай говори». Від таких пісень жити хочеться!
Пригадую, як на семінарі слухали пісні, які співали старі, і розумію, що я не розумію, як у них так виходить. Дивовижні переливи звуків в пісні «в білокам'яних палатах», які захоплюють і несуть, як хвилі. У мене велике здивування, чому це зникає, чому таке спів не поширене в Росії, чому воно стало не природним для нас, а залишилося лише в пам'яті людей похилого віку, адже це наше рідне, а чуєш і розумієш, що всередині звучить і дуже близько до душі , але чомусь втрачена здатність, так співати. Таке відчуття, що хтось спеціально дуже багато потрудився, щоб такий образ співу зник. Мені дуже дивно, що так сталося.
Після семінару бачу, що дуже сильно заважає співати стриманість, і образи як правильно треба співати. Помітила, що ці образи досить міцно влаштувалися в мені, і їх необхідно вичищати.
У другий день семінару я працювала з прогужіваніем серединці.
До цього ми говорили про душу і про те, що нам неможливо її помацати як щось щільне, але що ми можемо досліджувати її через звучання, наприклад. Коли ми починали гудіти, у хлопців відчувалася після ранкових суперечок, розворушений душевний біль, як щось саднить в грудях. У хлопців це відгукнулося. І я запропонувала «вигудеть» цей біль: звернути в неї свій погляд - і гудіти серединці.
Мабуть насправді хлопці були готові, тому що все відгукнулися, що вони відчули, що біль стала йти, і стан стало рівним, легше. Гули, і видно було, що хлопців заворожує це гудіння, вони споглядали кожен себе всередині.
Ми гуділи з серединці, і через якийсь час я перестала чути свій голос. Це для мене було незвично. Виявилося це добре і означає, що наші голоси злилися.
Після прогужіванія серединки і співу в голові легкість і відсутність думок. Як кульбаба - дунь і полетиш. Стан світле і умиротворений.
У мене перший раз вийшло побачити і відчути, як можна спільно гудіти. Ведуча заводила, а ми убудовувалися в її звучання, зливалися, і виходило єдине кільце, простір, яке дзвеніло і світилося.
Усередині розливалося дуже приємне тремтіння, я сама починала дзвеніти, і на душі ставало ясно і радісно.
Коли прогужівалі серединку, то вчилися поєднуватися, вливатися в голос ведучої. Прогужівалі з закритими очима. В одну мить з'явився образ плинного, прозорого потоку, що ллється як по трубі, закручується по спіралі.
А коли ми співали, я раптом перестала чути свій голос, було лише загальне звучання. Це було здорово! Звук наповнив простір нашого кола, я стала відчувати, що в колі йде рух.
Коли прогужіваемся разом, у мене в тілі щось відбувається. Я починаю могти те, що не можу одна. Слухаю провідну, і коли відгукується, починаю гудіти і вбудовуватися.
У момент суміщення щось розширюється, і звук починає йти легко і вільно. Я його не чую, але відчуваю, що співаю в повний голос, це дивно приємно. Після цього все тіло ще довго дзвенить.
Вчора була робота «Стіжок». Дивовижна робота! Мені сподобалося.
Ми одним вухом прикладалися до грудей або голові іншого. Ведуча завела пісню «Ой мороз, мороз», і ми підхопили цю пісню, звучала вона пісня набагато протяжні, ніж я звикла чути.
Я приклалася вухом до Зае, а дуже добре крізь звук Заи чула голос ведучої. Звучання через тіло незвичайне, більш дзвінке, насичене.
Мені ще сподобалася робота співати стіжком. Це коли прикладаєш вухо до тіла іншої людини, а той до іншого і виходить стіжок.
Чув відразу три простору пісні. Перше, це вухом, яке доклав до тіла іншої. Друге як сам співаю і третє, іншим вільним вухом.
У стіжку ми теж поєдналися.
Напевно, там просторів пісень ще більше. Але я поки смакую ці три простори, я їх тепер бачу.
Дуже незвичайні відчуття. Немов сам розкрився і став більше.
Виявляється можна одночасно чути інших, себе і навколишній простір, роблячи при цьому одна справа.
Коли пісня співається разом, виникає єдине рух і не важливо, що воно йде не за правилами, а важливо, що воно єдине і незбиране.
Ми зробили вправу на розкриття горла, коли одна людина щипає іншого, і тоді у другого розкривається звучання.
Співала Зая, і співала кілька скуто. А коли я стала щипати, її голос відразу розкрився і наповнився.
У цій вправі, за допомогою іншого, людина починала бачити, що можливості його в звучанні набагато ширше.
Дуже добре підсилює голос. Навчишся добре відчувати тіло іншої людини, як на інструменті граєш.
Подив, виявляється тіло - це інструмент з кнопками.
Ми в парах співали, один співав або гудів, а інший щипав, і мені треба було ту біль, яка виникала випустити голосом, і це надавало сили звучанню, показувало мені, що я можу звучати по іншому.
Є відчуття, що я вся звучу.
У мені відгукуються, відкриваються різні звуки.
Зустрічаються всередині мене переплітаються, народжуються нові. Це так гарно!
Світ став більш наповненим, розкрилося простір звуку. Це хочеться споглядати, парити в цьому просторі, насолоджуватися.
У другий день ми співали пісні козаків-некрасовцев, (зібрані на етносборах Товариства Російської народної культури "Велика Ведмедиця").
Вийшло поєднуватися так, що простір починало дзвеніти.
Відчуття що тіло саме може налаштовуватися в співі. Є завдання - звучати всім тілом і коли в співі відчуваєш в собі заважають напруги - вони розпускаються.
Співали пісні некрасовцев, причому слів пісень ми не знали, а все одно співали. Це було здорово!
Капустянка розповіла нам про некрасовцями. Показала, що коли вони співають у них прийнято руки підносити до грудей, а потім розводити їх в сторони.
Коли вона так співала, то відчувалася хвиля руху. А потім ми спробували самі так само співати. Відчуття були такі, наче відкривається в грудях калиточка і простір розширюється.
І ще помітила, що ось руки розвела в сторони - пішов рух, а коли зупинилися руки, і я через кілька секунд продовжила розводити їх ще ширше, то хвиля руху знову з'явилася.
Дії такі прості, а від них так приємно і добре.
На семінарі дивилися роботу Скомороха "Зик. Гудошнічанье". Коли я бачила, як Скоморох зиком збивав опори, то спливло впізнавання накату.
Коли я чую звучання пісні, то відчуваю, і звук, і образ пісні. Іноді пісні викликають сльози, зачіпають почуття, значить, дійсно я бачу образ, і він в мені якимось чином відгукується.
Саме звучання дуже сильно розширює, і часом здається, що кожна клітинка тіла тремтить, коли ти відчуваєш звучання, а що відбувається з моєю душею при цьому? Здається, вона прагнути піднятися і летіти все вище, і вище, виходить, що душа в пісні стає вільніше і легше. Вільніше від чого? Напевно, від купи образів, які душа відчуває тиском, а в пісні вона стікає з їх впливу, і залишається всього лише один образ - образ самої пісні. За винятком тих випадків, коли ти і в пісні продовжуєш вирішувати важливі для тебе завдання, створюючи видимість співу.
А ще є відчуття, що зміцнюється, зростає дух, і найбільше це відчувається в бойових піснях.
Все виразніше розумію, я можу співати. Всі перешкоди співу, які у мене є, можна прибрати. Але найголовніше я повертаю собі полювання співати. Співати це здорово, навіть якщо і співати неправильно.