Сен-Мару була прекрасно відома слабкість цього розуму, яка не залишався вірним ні одного рішення, і порожнеча цього серця, яке не могло ні любити, ні ненавидіти по-справжньому; ось чому положення фаворита, що викликало заздрість всій Франції і ревнощі першого міністра, було настільки нестійка і настільки болісно, що, якби не його любов до Марії, він розірвав би свої золоті ланцюги з більшою радістю, ніж радість каторжника, який бачить, як падають кайдани , які він розпилював протягом двох років. Нетерпляче бажання покінчити з невідомістю і дізнатися свою долю спонукало Сен- Мара прискорити вибух цієї поволі підведеної міни, як він зізнався своєму другові; адже він був у становищі людини, яка, стоячи перед відкритою книгою життя, постійно бачить руку, готову накреслити в ній вирок або помилування. Отже, він відправився з Людовіком XIII в Шамбор, сповнений рішучості скористатися першим же випадком, що сприяють його намірам. Цей випадок не забарився представитися.
Вранці того самого дня; коли була призначена полювання, король прислав сказати Сен-Мару, що чекає його на сходах Лілії; буде, мабуть, корисно розповісти про цю дивовижну споруду.
У чотирьох льє від Блуа і в годині шляху від Луари, в невеликій лощині, між болотами болотами і лісом вікових дубів, далеко від будь-яких доріг, несподівано постає перед мандрівником королівський або, точніше, казковий замок. Можна подумати, що за допомогою чарівної лампи якийсь чарівник Сходу викрав його в одну з тисячі однієї ночі з сонячного краю і переніс в країну туманів, заради любовних утіх прекрасного принца. Цей палац захований, як скарб; при вигляді його блакитних куполів, витончених круглих веж, що вінчають широкі стіни або, як стріли, що прагнуть вгору, його терас, які панують над околицями, тонких шпилів, розгойдує вітер, схрещених півмісяців, висічених над колонадами, можна було б подумати, що знаходишся в Багдадському або кашмірських царстві, якби почорнілі стіни, порослі мохом або покриті завісою плюща, і блідо-блакитне сумне небо не викривали дощового клімату. Ця будівля дійсно спорудив чарівник, але прибув він з Італії, і звали його Пріматіччо; тут дійсно переховувався для любовних утіх прекрасний принц, але він був королем і носив ім'я Франциска I. Королівська саламандра виблискує тут всюди: її зображення без кінця множиться на склепіннях, розкидаючи іскри, подібні зіркам в небі, вона підтримує капітелі своєї палаючої короною; вона забарвлює вітражі відблиском свого вогню; вона звивається по потайним сходах і всюди як би пожирає палаючим поглядом потрійний півмісяць таємничої Діани, Діани де Пуатьє, двічі богині, двічі коханою під хтивої покровом цих лісів.
Від заснування цього дивного замку піднімається вигадлива сходи, повна, як вся будівля, витонченості і таємниці; вона веде вгору подвійною спіраллю і закінчується вище найвищих дзвіниць невеликим ліхтарем або ажурною светелкой, яку вінчає величезну квітку лілії, видимий здалеку; дві людини можуть одночасно пройти по ній, не помітивши один одного.
Ці сходи нагадує сама по собі невеликий відокремлений храм; як і в наших церквах, її підтримують і захищають тонкі, повітряні і точно ажурні арки. Думається, що камінь був слухняним воском в руках архітектора; той немов ліпив його, підкоряючись примх своєї фантазії. Важко собі уявити, як могли здійснитися наміри художника, якими словами він пояснив свій задум робочим: спорудження здається скороминущої думкою, блискучою мрією, несподівано знайшла життя в камені; воно - втілення мрії.
Молодий лідер знизав плечима.
«Яке нове горе снідати тебе? - подумав він, пріслушіваясь.- Годі, спробуємо зазирнути ще раз в це крижане серце, якому здається, що воно ще прагне чогось ».
Він увійшов у вузьку кімнатку.
Король, одягнений у все чорне, напівлежав на кушетці, спершись на подушки, і млосно перебирав струни гітари; при вигляді обер-шталмейстера він замовк, з докором підняв на нього свої великі очі і довго докірливо хитав головою, перш ніж заговорити: нарешті він сказав слізливим і пихатим тоном:
- Що я чую, Сен-Мар? Що я чую про вашу поведінку? Ви засмучуєте мене, нехтуючи моїми порадами! Ви затіяли злочинну інтригу. Чи міг я чекати цього від вас, від людини, чиє благочестя і чеснота мене так полонили!
Цілком поглинений своїми політичними задумами, Сен-Map вирішив, що вони розкриті, і на мить розгубився: але він тут же взяв себе в руки і відповів без найменшого коливання:
- Так, пане, я збирався про все розповісти вам і поспішив сюди, щоб відкрити вам свою душу.
- Про все розповісти мені! - скрикнув Людовик XIII, то червоніючи, то бліднучи, немов в ліхорадке.- Невже, пане, ви посміли б осквернити мій слух своїми жахливими подробицями. І ви так спокійно говорите про своє розпусті! Ви заслуговуєте право, щоб вас засудили до галер, як якогось Рондо; ви обдурили мою довіру і тим образили свого монарха. Вже краще б ви стали фальшивомонетником, як маркіз де Куси, або ватажком кроканов! Ви збезчестили свою сім'ю і пам'ять маршала, вашого батька!
Відчуваючи, що він гине, Сен-Мар постарався вийти з положення.
- Добре, пане, віддайте мене під суд або кажіть стратити, - смиренно сказав він, - але тільки не дорікайте.
- Та ви що, смієтеся з мене, провінційний дворянчик? - скрикнув Людовік.- Я прекрасно знаю, пане, що ви не заслужили страти в очах людей, судити вас буде небесний суддя.
- Так чому ж, пане, ви не відправите мене назад в провінцію, яку так зневажаєте? - запитав запальний юнак, ображений цим обращеніем.- Адже я багато разів відпрошувався додому. Але тепер я поїду, я довше не в силах зносити життя, яку я веду біля вас, ангел і той втратив би терпіння. Повторюю, віддайте мене під суд, якщо я винен, або дозвольте мені сховатися в Турени. Ви самі погубили мене, наблизивши до своєї особи. Моя провина, що ви вселили мені дуже великі надії, а
Всі права захищеності booksonline.com.ua