Пер. А. Корженевського
Пер. изд. Thomas Т. The Doctor D. Knight. A Berkley Medallion Book, N. Y., 1967. Orbit 2, 967. С. Переклад на російську мову, "Мир", 1985.
Гант відкрив очі, і на мить йому здалося, що він знову у себе вдома в Пенсільванії. Він сів ривком, обвів печеру зацькованим поглядом і тільки тут згадав, де знаходиться. Від його різкого руху прокинулися дружина і син Дан. Вони вскочили, пригнувшись для стрибка, насторожені, готові захищатися. Гант буркнув щось заспокійливе і зліз з застеленій мохом кам'яної платформи, яку він сам спорудив замість ліжка. Перші проблиски зорі пробивалися в печеру, що прогорів багаття біля входу ледь жеврів. Набравши оберемок сухих гілок, Гант поворушити вугілля і роздув вогонь.
В останній раз настільки яскраві спогади про колишнє життя в тому далекому світі, що знаходився за півмільйона років звідси, відвідували його дуже давно. Мимоволі він глянув на стіну печери, де на камені старанно відзначалися кожні прожиті добу. Сьогодні виповнилося рівно десять років з того дня, коли за ним закрився люк молибденовой темпоральной капсули в Пенсильванському університеті. Що він тоді сказав. "Зрозуміло, я згоден. Для першого досвіду лікар потрібен обов'язково. Тільки медик зможе правильно оцінити фізіологічний вплив переміщення в часі. І крім того, експеримент потрапить в історію, а я теж туди хочу."
Гант переступив через багаття і, уважно вслухаючись, підійшов до бар'єра, загороджували вихід з печери. Зовні долинали чиєсь важке дихання і шурхіт чагарнику. Виходити було ще рано, і вони сіли біля багаття, не поспішаючи, поїли сушеного Бізон м'яса, запиваючи його водою зі шкіряного мішка, і стали чекати.
Нарешті стало світліше, величезний нічний звір пішов. Гант підійшов до виходу, прислухався, потім відсунув бар'єр і, махнувши рукою дружині і синові, вибрався з печери. Озирнувшись, він рушив по кам'янистій стежці до підніжжя скелі. Треба б пройти лісом і пошукати чогось їстівного, але це пізніше, на зворотному шляху.
В болоті, що лежало неподалік за густими заростями чагарнику, знаходився один з пам'ятників його численним невдачам. Там він намагався виростити пеніцилінову цвіль в кам'яних і дерев'яних ступках з соками всіляких ягід, що виростали навколо. Гант тиснув ягоди і зливав сік в самі різні посудини. За три роки він провів сотні дослідів, але в підсумку отримував лише липку сіру масу, яка починала гнити, ледь на неї потрапляли сонячні промені.
Добравшись до потрібної печери, Гант перекинув важкий кам'яна сокира в праву руку, подав голос і тільки після цього зайшов всередину. Мешканці печери зустріли його настороженими поглядами, тримаючи зброю напоготові, і він був радий, що не забув попередити їх криком про свій прихід. Він пройшов у дальній кут, не звертаючи більше на них уваги, і схилився над маленькою дівчинкою, яку хотів оглянути ще з вечора. Вона сиділа на голому камінні, притулившись до стіни, важко дихала ротом і дивилася на нього бездумними очима, майже чорними на тлі пробилися на обличчі світлого волосся. Гант обернувся і, загарчав для остраху, зірвав ведмежу шкуру з ліжка дорослого чоловіка. Загорнув у неї хвору дівчинку і, відсунувши заплутане волосся, помацав рукою гарячий вузький лоб. Температура - сорок, може бути, навіть більше. Він поклав її на спину і постукав пальцем по грудях. Легкі відгукнулися важким гучним звуком. У тому, що у дівчинки запущена пневмонія, не залишалося сумнівів. Вона часто хапала ротом повітря, але все одно задихалася. Гант взяв її на руки і більше години тримав, змінюючи положення, щоб їй було легше дихати. Потім він приніс жменю мокрого листя і поклав їй на чоло, намагаючись хоч якось полегшити гарячковий жар, але допомогти було вже не можна. Незабаром у дівчинки почалися судоми, і все було скінчено.
Гант поклав тіло на кам'яний виступ і покликав матір померлої. Вона схилилася над мертвою дівчинкою, обережно доторкнулася до її особи, потім випросталась і безпорадно подивилася на Ганта. Він знову взяв дівчинку на руки, вийшов з печери і попрямував до лісу. Щоб дерев'яною палицею викопати могилу достатньої глибини, потрібно більше години.
По дорозі додому йому вдалося вбити короткопалий товстого звіра, безтурботно звісив з нижньої гілки дерева. Від туші неприємно пахло, але все ж це було м'ясо, в якому вони потребували. У уламка скелі, з-під якого витікав маленький струмок, Гант виявив безліч молодих пагонів очерету, тільки-тільки що пробилися з м'якої, сирої землі. Він зібрав, скільки міг понести в руках, і відправився до своєї печери.
Дружина і Дан були вдома. Коли вони побачили його видобуток, їх особи освітилося радістю і дружина тут же почала обробляти звіра гострим уламком каменя. Дан уважно стежив за її діями, раз у раз нахиляючись до вогню і принюхуючись до ароматного запаху смаженого м'яса. Гант вкотре порівнював приосадкувату, волохату жінку біля багаття і худенького хлопчика, свого сина. У ньому він легко впізнавав себе. І у дружини, і у сина були масивні надбрівні дуги під низьким чолом, виступаючі щелепи, характерні для печерних людей, але син ріс стрункішою, тонше, і очі у нього були блакитні і яскраві. Він часто сідав поруч з батьком і іноді виходив з ним з печери. Одного разу під час грози Гант помітив його біля виходу. Не зі страхом, а з цікавістю і подивом син вдивлявся в нічне небо. сполосоване блискавками, і прислухався до грому. Гант підійшов і поклав руку йому на плече, намагаючись знайти слова, якими можна було б розповісти про електричні розряди, але слів не було.