Пелем ГРІНВЕЛ Вудхауз
Весільні дзвони скасовуються
Три дні потому Бінго доповів, що Розі М. Бенкс - саме те, що потрібно, і без сумніву годиться для застосування в усіх військових частинах і з'єднаннях. Старий Літтл спершу було взбрикнул і спробував чинити опір зміні літературної дієти - він, мовляв, не великий любитель белетристики і все життя дотримувався виключно солідних періодичних видань; але Бінго зумів приспати його пильність і прочитав йому першу главу «Нд 'заради любові» перш, ніж той встиг отямитися, і після цього книги міс Бенкс пішли «на ура». З тих пір вони прочитали «червону троянду літа», «Навіжена Мертл», «Фабричне дівча» і дісталися до середини «Сватання лорда Стратморліка».
Все це Бінго повідомив мені захриплим голосом, ковтаючи гоголь-моголь на хересі. Він зізнався, що наш план, чудовий у всіх відносинах, має один недолік: читання вголос згубно відбивається на його здоров'я, голосові зв'язки не витримують напруги і починають здавати. Він дивився в медичній енциклопедії і за симптомами визначив, що його хвороба називається «лекторський синдром». Але зате головне: справа явно йшло на лад, і, крім того, після вечірніх читань його всякий раз залишали вечеряти; а, як я зрозумів з його слів, ніякі, самі красномовні розповіді не дають навіть віддаленого уявлення про кулінарні шедеври кухарки старого Літтла. Коли страждалець змальовував кришталеву прозорість бульйонів, на очах у нього стояли сльози. І то сказати - після того, як він кілька тижнів перебивався з коржика на газовану воду, будь-яка нормальна їжа повинна була доставляти йому райську насолоду.
Старий Літтл був позбавлений можливості приймати дієву участь в цих бенкетах, але, за словами Бінго, виходив до столу і, покінчивши зі своєю порцією вівсяної затируху, вдихав запах поданих страв і розповідав про делікатеси, які йому доводилося куштувати в минулому, а також обговорював меню розкішного вечері, який він влаштує, коли лікарі знову приведуть його в форму; так що, думаю, він по-своєму теж отримував від усього цього задоволення. Як би там не було, справи йшли дуже навіть непогано, і Бінго зізнався, що у нього є план, за допомогою якого він сподівається успішно завершити операцію. У чому полягає його план, він мені розповідати не став, але запевнив, що це вірняк.
- Ми досягли певних успіхів, Дживс, - сказав я.
- Мені приносить велике задоволення це чути, сер.
- Містер Літтл говорить, коли вони дійшли до фіналу «Попередньо встановлені режими дівчата», його дядечко ревів, як новонароджене теля.
- Коли лорд Клод укладає дівчину в свої обійми і говорить ...
- Я знайомий з цією сценою, сер. Безперечно зворушливий епізод. Моя тітка теж його дуже любить.
- Мені здається, ми на вірному шляху.
- Думаю, що так, сер.
- Схоже, це ще один ваш тріумф, Дживс. Я завжди говорив і ніколи не втомлюся повторювати, що за потужністю інтелекту ви на голову вище всіх великих мислителів нашого часу. Інші - лише натовп статистів, проводжають вас шанобливими поглядами.
- Велике спасибі, сер. Я намагаюся.
Приблизно через тиждень після цього до мене ввалився Бінго і повідомив, що подагра перестала мучити його дядька, і лікарі дозволяють йому з завтрашнього дня є нормальну їжу без жодних обмежень.
- Між іншим, - сказав Бінго, - він запрошує тебе завтра на обід.
- Мене? З якого дива? Він же й гадки не має про моє існування.
- А ось і має. Я йому про тебе розповідав.
- Що ж ти, цікаво, йому наплів?
- Ну, багато чого. Як би там не було, він хоче з тобою познайомитися. І моя тобі порада, друже, - приходь, не пошкодуєш. Завтрашній обід, можу тебе запевнити, буде карколомний.
Не знаю, чому, але вже тоді мені здалося в словах Бінго щось підозріле, я б навіть сказав, зловісне. Він явно темнив і не договорював.
- Тут щось нечисто, - сказав я. - З чого це раптом твій дядько запрошує на обід людини, якого в очі не бачив?
- Шановний містер йолоп, я тобі тільки що пояснив: він знає, що ти мій найближчий друг, що ми разом вчилися, і так далі.
- Гаразд, припустимо. Але ти-то з чого так про це клопочеш?
- Я ж сказав, у мене є одна ідея. Я хочу, щоб ти повідомив дядькові про мої наміри. У мене просто духу не вистачить.
- І це говорить мій друг!
- Так, але всьому є межа!
- Берті, - з докором мовив він. - Колись я врятував тобі життя.
- Хіба ні? Значить, комусь іншому. Але все одно, ми разом росли, і все таке. Ти не можеш мене підвести.
- Ну добре Добре. Але коли ти заявляєш, ніби у тебе не вистачить духу на якусь нахабство, ти себе недооцінюєш. Людина яка…
- Значить, домовилися, - сказав Бінго. - Завтра в годину тридцять. Стережися, щоб не спізнюйся!
Повинен зізнатися, що чим більше я розмірковував про майбутню мені місії, тим менше мені подобалася вся ця затія. Припустимо, Бінго прав, і обід дійсно буде шедевром кулінарного мистецтва. Чи не все одно, які кулінарні шедеври значаться в меню, якщо тебе спустять зі сходів перш, ніж ти встигнеш покінчити з супом. Однак слово Вустер свято, непорушно і таке інше, і на наступний день рівно о першій годині тридцять я нетвердою ходою піднявся сходами ганку будинку номер шістнадцять по Паунсбі-Гарденз і подзвонив. А через півхвилини я вже стояв у вітальні і тиснув руку самому товстому людині, якого мені в житті доводилося бачити.
Поза всяким сумнівом, девізом сім'ї Літтл було «різноманітність видів». Скільки я пам'ятаю Бінго, він завжди був довготелесим і худим, шкіра та кістки. Зате його дядько зумів підвищити середньостатистична вага членів сім'ї до рівня набагато вище норми. Коли ми потисли один одному руки, моя рука буквально потонула в його долоні, і я всерйоз затурбувався, чи вдасться її звідти витягти без спеціального водолазного спорядження.
- Містер Вустер - я щасливий ... я задоволений ... велика честь ...
Я зрозумів, що Бінго - з якоюсь таємною метою - розхвалив мене понад усяку міру.
- Ну, що ви ... - зніяковів я.
Товстун відступив на крок, як і раніше не випускаючи мою руку.
- Ви такі молоді і вже стільки встигли зробити!
- Привіт, - сказав він. - Прибув? Молодець! Я знав, що на тебе можна покластися. Послухай, старий, дядько дуже тобі зрадів?
- Просто без розуму від щастя. Нічого не розумію.
І він повісив трубку. У цей момент пролунав гонг, і привітний господар затупотів вниз по сходах з таким гуркотом, наче в підвал зсипали тонну вугілля.
Згадуючи про це обіді, я завжди відчуваю почуття гіркоти і жалю. Такий бенкет випадає на долю простого смертного раз в житті, а я виявився не стані його по достоїнству оцінити. Підсвідомо-то я розумів, що це видатний твір кулінарного мистецтва, але так нервував через положення, в яке потрапив по милості Бінго, що не міг відчути його до кінця - з таким же успіхом я міг жувати осикові тирсу.
Старий Літтл з місця в кар'єр залопотав про літературу.
- Мій племінник, ймовірно, розповідав вам, що я за останній час прочитав багато ваших книги, - почав він.
- Так, він про це згадував. Ну і ... е-е-е ... як вам мої опуси-покуси?
Він подивився на мене з неприхованим благоговінням.
- Мушу зізнатися, містер Вустер, коли племінник читав мені вголос ваші романи, сльози раз у раз наверталися мені на очі. Я вражений, що така молода людина, як ви, зумів так глибоко проникнути в саму суть людської природи, так вміло грати на струнах серця своїх читачів, створити книги настільки правдиві, настільки зворушливі і настільки злободенні!
- Нічого особливого, у мене це вроджене ...
Великі краплі поту котилися у мене по лобі. В житті не потрапляв в більш ідіотське становище.
- У їдальні занадто жарко? - співчутливо запитав він.
- Ні-ні, що ви. Нітрохи.
- Значить, справа в перці. Якщо є вада в мистецтві моєї кухарки-хоча я в цьому сумніваюся, - то це лише схильність надмірно педалізувати перцеву ноту в м'ясних стравах. До речі, як ви знаходите її кухню?
Я зрадів, що розмова пішов від мого вкладу в скарбницю світової літератури, і з натхненням оспівав хвалу її кулінарним талантам.
- Радий це чути, містер Вустер. Я, можливо, занадто упереджений, але, по-моєму, ця жінка - геній.
- Без сумніву!
- Вона служить у мене сім років і за весь час ні на йоту не опускала планку найвищих кулінарних стандартів. Хіба що одного разу, взимку сімнадцятого року, прискіпливий гурман міг би дорікнути її в недостатній легкості соусу. Але той випадок особливий. Тоді на Лондон було скоєно кілька повітряних нальотів, і вони не на жарт налякали бідну жінку. Однак в цьому світі за все задоволення треба платити, містер Вустер, і я в цьому сенсі - не виняток. Сім років я жив в постійному страху, що хтось переманить її до себе на службу. Я знав, що вона отримувала подібні пропозиції - і вельми щедрі пропозиції. Можете уявити собі моє сум'яття, містер Вустер, коли сьогодні вранці грім все-таки грянув. Вона офіційно сповістила мене про відхід.
- Дійсно, молоток - хоча я не знайомий з цим виразом. Не пам'ятаю, щоб воно потрапляло мені на сторінках ваших творів. До речі, повертаючись до книг, повинен визнати, що поряд з пронизливою зворушливістю оповідання, на мене величезне враження справила ваша життєва філософія. Лондон вельми і вельми виграв би, містер Вустер, якби в цьому місті жило побільше таких людей, як ви.
Ця заява повністю суперечило життєвої філософії тітки Агати: вона ніколи не втрачала можливості підкреслити, що саме через таких типів, як я, Лондон стає все менш і менш підходящим місцем для життя нормальних людей.
- Дозвольте вам сказати, містер Вустер, що я захоплений вашим повним нехтуванням пережитками одряхлілого суспільного ладу. Так, захоплений! У вас дістало широти погляду заявити, що суспільне становище - лише штамп на золотом, і що якщо скористатися чудовими словами лорда Блетчмора з «Попередньо встановлені режими дівчата», «Яким би низьким не було походження жінки, якщо у неї добре серце - вона нічим не гірше самої знатної дами ».
- Я радий. Ви дійсно так вважаєте?
- Так, містер Вустер. Соромно зізнатися, але був час, коли я, як і багато інших, був рабом ідіотських забобонів, надавав значення класовим відмінностей. Але з тих пір, як прочитав ваші книги ...
Можна було не сумніватися. Це була чергова перемога Дживса.
- Значить, ви не бачите нічого поганого в тому, що молода людина, що займає високе становище у суспільстві, одружується з дівчиною, яка належить до так званим «нижчих класів»?
- Абсолютно нічого поганого, містер Вустер.
Я зробив глибокий вдих, щоб повідомити йому радісну новину.
- Бінго - ну знаєте, ваш племінник - хоче одружитися на офіціантці.
- Це робить йому честь, - сказав старий Літтл.
- Ви його не засуджую?
Я зробив ще один глибокий вдих і торкнувся меркантильної сторони питання.
- Сподіваюся, ви не вважаєте, ніби я лізу не в свою справу, але ... е-е-е ... як щодо ... цього самого? - вимовив я.
- Боюся, що не зовсім вас розумію.
Старий Літтл з видом глибокого жалю заперечливо похитав головою.
- Дружині? Але ж ви не одружені!
- Поки немає. Але я розраховую одружитися в самий найближчий час. Жінка, яка протягом стількох років так чудово мене годувала, сьогодні вранці зробила мені честь і прийняла мою пропозицію руки і серця. - Його очі переможно блиснули. - Тепер нехай спробують у мене її забрати! - з викликом сказав він.
- Нічого дивного, - сказав я. Незабаром після обіду я відправив йому з посильним записку, в якій виклав результати переговорів.
- Мені здалося, він чимось схвильований.
- Ще б! До речі, Дживс, покличте на допомогу все ваше мужність, стисніть зуби: боюся, у мене для вас погана новина. Цей ваш план, щодо читання книжок старому Літтлу, дав осічку.
- Книги його не переконають?
- У тому-то й біда, що переконали. Дживс, мені дуже неприємно вам це говорити, але ваша наречена - міс Уотсон, словом, ця кухарка - так ось, вона, якщо висловитися коротко, вважала за краще багатство скромному гідності, якщо тільки ви розумієте, що я маю на увазі.
- Вона залишила вас з носом і виходить заміж за старого Літтла.
- Справді, сер?
- Ви, я дивлюся, не дуже засмучені.
- Чесно кажучи, сер, я передбачав подібний поворот подій.
Я глянув на нього з подивом.
- Тоді навіщо ви самі запропонували цей план?
- Сказати по правді, сер, я нічого не маю проти розриву дипломатичних відносин з міс Уотсон. Більш того, я цього дуже навіть хочу. При всій нескінченній повазі, яке я маю до міс Уотсон, я давно зрозумів, що ми не підходимо один одному. Так ось, інша юна особа, з якою у мене досягнуто взаєморозуміння ...
- Чорт мене забирай, Дживс. Так є і інша?
- Уже другий місяць, сер. Вона відразу ж справила на мене незабутнє враження, коли ми познайомилися на благодійному балу в Камберуелле.
- Щоб мені провалитися! Але ж це не ...
Дживс багатозначно кивнув.
- Саме так, сер. За дивним збігом, це та сама дівчина, яку молодий містер Літтл ... Я поклав сигарети на журнальний столик. На добраніч, сер.
Page created in 0.0480780601501 sec.