Жив королевич, і була у нього наречена; він сильно її любив. Раз сидів він у неї щасливий, і раптом прийшла звістка, що батько його захворів і лежить при смерті і хоче перед своєю кончиною з ним попрощатися.
Сказав тоді королевич своєї коханої:
- Я повинен виїхати, мені доведеться тебе покинути; так ось, даю я тобі на пам'ять кільце. Коли я стану королем, то повернуся назад і заберу тебе разом з собою.
Сів він на коня і поскакав; і коли він приїхав до батька, той був уже при смерті. І сказав йому батько:
- Люб'язний мій син. я хотів востаннє побачитися з тобою перед смертю, обіцяй мені, що ти одружуєшся з моєї волі, - і назвав він одну королеву, що повинна була стати його дружиною. Син був так засмучений, що, не подумавши, сказав:
- Добре, дорогий мій батюшка, нехай буде по волі вашої.
Потім король закрив очі і помер.
Минув час поминок, і повинен був син виконати обіцянку, дану ним батькові, і він велів відправити до тієї королевне сватів, і батьки погодилися видати її за нього заміж. Але почула про те його перша наречена і так засмутився через його невірності, що мало не померла з горя. І сказав їй тоді батько:
- Донечка моя дорога, чого ти так сумуєш? Що ти захочеш, то й отримаєш.
Замислилася вона на хвилину і сказала так:
- Дорогий мій батюшка, хочу я, щоб було в мене одинадцять дівчат, схожих на мене і особою, і станом, і зростанням.
І відповів король:
- Якщо це зробити можливо, нехай желанье твоє здійсниться.
І наказав він шукати по всьому королівству дівчат, поки не знайдеться одинадцять, абсолютно схожих на його дочку і особою, і станом, і зростанням.
Ось привели їх до королевне, і вона веліла зшити їм дванадцять мисливських костюмів, схожих один на інший, і повинні були одинадцять дівчат вбратися в ці мисливські костюми, а королівна одягла дванадцятий. Потім вона попрощалася зі своїм батьком і побігла разом з дівчатами, і прибула до двору свого колишнього нареченого, якого вона так любила.
Вона запитала, чи не потрібні йому будуть мисливці і чи не візьме він всіх їх разом до себе на службу. Подивився на неї король, але не впізнав; а так як були вони всі красиві, то він і погодився і сказав, що прийме їх на службу охоче; і стали вони дванадцятьма мисливцями у короля.
Але був у короля лев, і був він звіром чарівним, він відав про все прихованому і таємному. І сталося так, що одного вечора він сказав королю:
- Ти думаєш, що і справді у тебе дванадцять мисливців?
- Так, - відповів король, - це дванадцять мисливців.
- Ти помиляєшся, - це дванадцять дівчат.
А король йому каже:
- Це аж ніяк не схоже на правду; ну, як ти мені це доведеш?
- О, вели тільки розсипати в передпокої горох, - відповів лев, - і ти відразу побачиш. У чоловіків крок твердий, упевнений: якщо вони пройдуть по горошині, то жодна з них не зрушиться; а дівчата - ті ногами дрібочуть та човгає, ступають обережно, - ось горошини і розкочуються у них під ногами.
Королю рада цей сподобався, і велів він розсипати в передпокої горох.
Але був у короля слуга, він до мисливців добре ставився, і тільки він почув, що хочуть їх випробувати, прийшов до них, розповів про все і каже:
- Лев хоче відкрити королю, що ви дівчата.
Подякувала слугу королівна і звернулася потім до своїх дівчат:
- Ну, тепер набирайтеся сил і ступайте по горошині твердим, упевненим кроком.
Коли на другий ранок король закликав до себе дванадцять мисливців і вони прийшли до нього в передпокій, де був розсипаний горох, то пройшли вони по гороху впевнено і твердо, і хода у них була міцна і вірна, і жодна горошина НЕ покотилася, навіть з місця не зрушила.
Ось пішли вони, а король і каже до лева:
- Ти мені набрехав: вони пройшли, як чоловіки.
- Вони відвідали, що їх будуть відчувати, і понабирали сил. Ти ось постав в передпокої дванадцять прядок; прийдуть вони, побачать їх, зрадіють, а чоловіки - ті радіти не стануть.
Ця рада королю сподобався, і він велів поставити в передпокої дванадцять прядок.
Але слуга, який бажав мисливцям добра, пішов і відкрив їм і цей задум короля. І сказала королівна, залишившись наодинці зі своїми одинадцятьма дівчатами:
- Тримайтеся як слід і на прядки зовсім не дивіться.
І ось, коли на другий ранок король закликав своїх дванадцять мисливців, то пройшли вони через передпокій, а на прядки і зовсім не глянули. Тоді каже король знову своєму лева:
- Ти мені збрехав: це чоловіки, на прядки вони ж і не подивилися.
- Вони відвідали про те, що хочуть їх випробувати, і себе переселили. - Але король леву більше вірити не став.
І дванадцять мисливців завжди супроводжували короля на полювання, і чим далі, тим більше вони йому полюбилися. І сталося так, що саме під час полювання прийшла звістка про те, що наречена короля вже в дорозі. Почула про те справжня наречена, і стало їй так прикро і боляче, що серце у неї майже перестало битися, і вона впала непритомна. Король, вирішивши, що з його милим мисливцем сталося щось недобре, підбіг до нього, бажаючи допомогти, і зірвав з руки у нього рукавичку. І раптом побачив він перстень, подарований ним своєї першої нареченій, заглянув він їй в обличчя і впізнав її. І зворушилось його серце, поцілував він її, а коли вона відкрила очі, він сказав:
- Ти - моя, а я - твій, і ніхто на світі не може нас розлучити.
І він послав назустріч іншій нареченій гінця і велів просити її повернутися назад в своє королівство, тому що, мовляв, є у нього вже дружина, а хто старий ключ знайде, тому нового не треба. Тут і весілля вони зіграли. І лев знову потрапив до короля в милість, - адже він йому всю правду сказав.