Предметом в економічному конфлікті об'єктивно існуюча або представлена проблема, заради якої сторони вступають в боротьбу.
Об'єктом економічного конфлікту можуть стати ринки збуту, споживачі, фінанси, заробітна плата, тобто все, що має відношення до ринку.
Основні лінії протиріч.
1. На першому місці по своїй конфліктогенності знаходиться лінія протиріч, яка розділяє власника і найманого працівника. Подібні протиріччя можна розбити на кілька груп: а) протиріччя, пов'язані з низькою заробітною платою; б) протиріччя, пов'язані з невиплатою (затримкою) заробітної плати; в) незабезпечення найманих працівників роботою, яка забезпечила б їм стабільний заробіток.
2. Друга лінія протиріч відбувається між підприємцями та державними структурами, які регулюють підприємницьку діяльність.
До форм трудового конфлікту можна віднести: 1) критичні виступи на загальних зборах; 2) колективне звільнення на знак протесту; 3) страйк: 4) масові демонстрації і мітинги; 5) саботаж; 6) бунт. До цих форм можна додати ще ряд специфічних, часто застосовуваних форм перекриття магістральних доріг, пікетування, марші, голодування.
Учасники трудових конфліктів, як правило, досить чітко відбиваються на законодавчому рівні. У нас це в. З Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та ч. 2 ст. 13 Конституції України.
Динаміка конфлікту, як правило, включає особливості протікання у відкритій фазі, пов'язаної з наявністю нормативних актів, які можуть впливати на спосіб протікання конфлікту на цій фазі.
Рішення конфліктів на макрорівні відбувається насамперед через співпрацю. Взаємний інтерес сторін в стабільності системи і наявність мінімальної законодавчої бази створює умови для врегулювання виниклих конфліктів.
При виникненні економічної конфлікту величезне значення відіграють умови, які не дозволили б перевести протистояння на рейки агресії і руйнування, а перевели б процес в стані переговорів. Деякі принципи організації переговорів в ситуації трудового конфлікту були розроблені вже давно. До них належать такі:
1. Кожна зі сторін повинна визнати право на існування один одного і право мати власну точку зору.
2. Учасник конфлікту повинен визнати наявність розбіжностей.
3. Всі учасники визнають правила процедури переговорів. До процесу переговорів можна додати т.зв. "Психологічний супровід", який включає: стриманість від розширення і поглиблення конфлікту, дотримання попередніх домовленостей, добра воля, пошук спільних цінностей.
Як різновид економічного конфлікту можна розглядати трудові конфлікти.
Трудовий конфлікт - це зіткнення інтересів, думок і оцінок між представниками різних груп з приводу трудових відносин.
Предметом індивідуального трудового конфлікту є індивідуальне право на працю і відповідні умови його реалізації, якими володіє конкретна особа в сфері трудових відносин. Якщо є договір на виконання роботи або послуги з особою, яка не числиться в штаті організації, то порушення такого контракту не обумовлює виникнення трудового конфлікту, оскільки виникає при цьому суперечка вирішується в рамках цивільно-правових відносин. До індивідуального трудового конфлікту можуть бути віднесені спори, що виникають між працівником і роботодавцем, джерело яких знаходиться в постійних трудових зв'язках і відносинах, приводом для яких дії (бездіяльність) або вимоги, що виходять за рамки трудового договору.
Досить широке коло причин організаційно-господарського та суб'єктивного характеру дозволяють звести індивідуальні трудові конфлікти в двох видів.
2. Трудові конфлікти, що виникають між суб'єктами трудових відносин з питань застосування вже діючих нормативних актів про працю. Це спори позовного характеру і повинні розбиратися в установленому порядку.
Та все це створює тільки конфліктну ситуацію, яка ще не є трудовим конфліктом. Для того щоб він виник, необхідні контр-дії іншої сторони, спрямовані на захист своїх прав і інтересів.
Тут так само не будь-які розбіжності слід оцінювати як трудовий конфлікт, а тільки ті, які стають неврегульованими. Як і індивідуальні трудові конфлікти, колективні бувають двох видів.
Форми організованої боротьби робітників в захисті своїх прав досить різноманітні. Серед них - колективні страйку, пікетування органів влади, мітинги, серед гострих форм групового опору можна відзначити голодування, поломка обладнання, саботаж, а також різні форми акцій громадянської непокори, включаючи свідоме порушення громадського порядку з метою залучення уваги громадськості та влади.
Страйк - це крайня, виняткова міра боротьби. Він застосовується найманими працівниками для досягнення своїх цілей і змушує роботодавця до виконання вимог працівників, тобто своєрідним методом врегулювання колективного трудового конфлікту, який уже вийшов з латентної стадії.
Самі страйку не є однорідним за своїми формами. Так, вони бувають декількох видів:
1. "звичний страйк" - це коли працівники припиняють виробництво і залишають свої робочі місця;
2. "робота за правилами" або "страйк по-італійськи" - це коли працівники не припиняють роботи. Найсуворіше дотримання всіх правил технічної експлуатації, техніки безпеки зазвичай призводить до яких-небудь збоїв в роботі;
3. "звільнення роботи" - це коли виробництво продукції не припиняється повністю, а лише скорочується її об'єм або будь-якої сегмент процесу.
4. "пульсуючий страйк" - це часткове, короткочасне припинення роботи або всіма, або на будь-якому етапі виробничого циклу.
Слід знати, що право на страйк в будь-якій формі його проведення є конституційною формою захисту своїх прав громадянами.