Глава 7 «Мертвих душ» відкривається відомим міркуванням Гоголя про те, як щасливий письменник, який оспівує одні лише прекрасні і величні образи. Всі шанують його великим творцем, при імені його солодко тріпочуть палкі і молоді серця. Інша доля у того, хто наважився викликати перед читацькими очима всю страшну, приголомшливу твань дрібниць, всю глибину нудних повсякденних характерів - і виставив їх опукло і яскраво на всенародні очі. Критика і суспільство закинуть його, не визнавши, що дорівнює дивні скла, озирається сонця і передають рухи непомічених комах. Суворо терені того, хто оглядає людське життя крізь видимий світові сміх і незримі йому сльози!
Далі Гоголь повертається до сюжету поеми. Прокинувшись в готелі на ранок після візиту до Плюшкіна. Чичиков із задоволенням згадав: у нього тепер без малого чотириста душ, хоча і мертвих. Ув'язнені з продавцями селян угоди сьогодні належало затвердити законним порядком. Чичиков сам взявся писати потрібні для подачі в громадянську палату документи, розбираючи списки, отримані від Коробочки. Собакевича і Плюшкіна. Дивлячись на імена і прізвища померлих кріпаків, він намагався уявити, якою була доля кожного з них.
Поблизу полудня Чичиков одягнувся і пішов в палату. Неподалік від неї він зустрів приїхав оформити купчу Манілова. який уклав його в обійми і за своїм звичаєм розсипався в найсолодших компліментах. Манілов подав Чичикову свій список селян, який дружина його майстерно обрамити красивою облямівкою.
Що стояла на центральній площі міста палата представляла собою триповерховий будинок, весь білий, як крейда, ймовірно, для зображення чистоти душ містилися в ньому посад. Усередині старанно сидів над паперами безліч чиновників. Шум від пір'я був великий і походив на те, як ніби-то кілька возів з хмизом проїжджали ліс, завалений на чверть аршина висохлими листям.
Справи по фортецям оформляв чиновник Іван Антонович, у якого вся середина особи виступала вперед і пішла в ніс, - це було те обличчя, яке називають в гуртожитку глечик рилом. Чичиков попросив його прискорити угоду і зробити її сьогодні ж, натякнувши, що за це «він не залишиться в образі». На підтвердження цих слів Чичиков поклав перед Іваном Антоновичем вийняту з кишені асигнацію. Той зовсім її не помітив і накрив негайно книгою, давши однак головою знак, що виконає висловлене побажання.
Іван Антонович «Кувшинное рило». Ілюстрація Кукриніксів до «Мертвих душ» Гоголя
Чичиков і Манілов пройшли до знайомого їм голові палати, де вже сидів приїхав теж для здійснення фортеці Собакевич. Всі шумно привітали один одного і розцілувалися. Голова негайно послав за повіреними і свідками. Чи не підозрюючи про те, що всі куплені Чичикова душі були мертвими, голова привітав його з великою угодою і поцікавився, на яких землях він має намір поселити кріпаків. Чичиков відповів, що володіє маєтком в Херсонській губернії.
Коли оформлення документів завершилося, голова запропонував «спорскати» авоську. Він сказав, що найкраще буде зробити це у поліцмейстера: той - справжній чудотворець; йому варто тільки моргнути, проходячи повз рибного ряду або льоху, і закуска з'явиться у великій кількості. Взявшись за картузи і шапки, всі присутні поїхали до поліцмейстера, який, дійсно, навідувався і в крамниці і в гостинний двір, як у власну комору. Втім, купці його дуже любили, за те, що він не був гордий, хрестив у них дітей і кумілся з ними, хоч дер із них часом сильно.
Побачивши гостей, поліцмейстер викликав квартального, шепнув йому на вухо пару слів, і незабаром на столі в іншій кімнаті якось самі собою з'явилися білуга, осетри, сьомга, ікра паюсна, ікра свежепросольная, оселедця, сири, копчені мови та балики. Гості розпочали з усіх боків з виделками. Собакевич прилаштувався нишком на превеликий осетрові. Поки інші налягали на різні дрібниці і розмовляли, він в чверть години доїхав його всього, так що коли поліцмейстер згадав про осетра, сказавши: «А як вам, панове, здасться ось це витвір природи?», То побачив, що від творів природи залишався один хвіст; а Собакевич прішіпілся так, як ніби й не він, і, відійшовши подалі, тикав виделкою в якусь сушену маленьку рибку.
Випите вина розв'язало всім мови. Всі шумно цокалися, дехто пробував співати і танцювати. Гості навперебій пропонували підшукати Чичикову в місті красуню-дружину і навіть викладали вільні думки, за які в інший час самі б висікли своїх дітей. Чичиков потім погано пам'ятав, як прокурорський кучер довіз його до готелю. Лакей Петрушка не без зусиль розділ пана, поклав спати, а слідом за цим сам пішов з Селіфаном в сусіднє питний заклад для простолюдинів. Обидва вони повернулися звідти вельми не твердим кроком і теж заснули, піднявши хропіння нечуваної густоти, на який Чичиков з іншої кімнати відповідав тонким носовим свистом.
Шановні гості! Якщо вам сподобався наш проект, ви можете підтримати його невеликою сумою грошей через розташовану нижче форму. Ваша пожертва дозволить нам перевести сайт на більш якісний сервер і залучити одного-двох співробітників для більш швидкого розміщення наявної у нас маси історичних, філософських і літературних матеріалів. Переклади краще робити через карту, а не Яндекс-грошима.