Казкарка і дослідник
Дуже ця казка подобається мені з самого дитинства. Вперше я її побачила в великому циклі "Сміх і горе у Бела моря", який включав поморские історії "Апельсин", "Перепеліха", казку "Чарівно кільце" і сумну, страшну і пробиратися до поджілок бувальщину "Іван і Андріян" про загиблих моряків . "Чарівне кільце" було випущено і окремим мультфільмом, але ще раніше його було слово, а саме літературна казка Бориса Шергін. Мова оповідача створює особливу атмосферу і казкове враження. Тремтячий світло нічника, дідусь, що укладає спати онуків, і тихо мовить голосом Леонова про чудеса і різних дівах :)
чарівне кільце
Борис Шергін
Жили Ванька двом з матір'ю. Жітьішко було саме останній. Ні послати, ні окутацца і в рот покласти нічого. Однак Ванька кажном місяць ходив в місто за пенсією. Всього отримував одну копійку. Йде оногди з цими грошима, бачить - мужик собаку тисне:
- Мужичок, ви пошто шшенка мучите?
- А твоє како справа? Уб'ю ось, телячих котлет нароблю.
- Продай мені собачку.
За копійку сторгувалися. Привів додому:
- Мама, я шшеночка купив.
- Што ти, Дуракова поле. Самі до короба дожили, а він собаку покупат!
Через місяць Ванька пенсії дві копійки отримав. Йде додому, а мужик кішку тисне.
- Мужичок, ви пошто знову животину тиранії?
- А тобі-то како справа? Уб'ю ось, в ресторанте віднесу.
- Продай мені.
Сторгувалися за дві копійки. Додому з'явився:
- Мама, я котейка купив.
Мати лаялася, до вечора гула. Знову приходить час за зарплатою йти. Вийшла копійка збільшення. Йде, а мужик змію тисне.
- Мужичок, што це ви все з тваринами балуєте?
- Ось змія тиснемо. Купи?
Мужик віддав змія за три копійки. Навіть в папір загорнув. Змія і віщуючи людським голосом:
- Ваня, ти не спокаіссе, што мене викупив. Я не проста змія, а змія Скарапея.
Ванька з їй привітався. Додому заходить:
- Мама, я змія купив.
Матка мову з переляку заронила. На стіл забігла. Тільки руками трясе. А змія затенулась під грубку і каже:
- Ваня, я ЕТА буду помешшатьсе, покамес хороша квартира не оброблена.
Ось і стали жити. Собака білого та кішка сірка, Ванька з матір'ю і змія Скарапея. Мати цієї Скарапеі НЕ залюбила. До обіду не кличе, по батькові НЕ велічат, імені не питати Його, а вийде змія на ганку посидіти, дак матка Ванькина їй на хвіст кажном раз настане. Скарапея не хоче здеся жити:
- Ваня, мене твоя мама дуже обіжат. Веди мене до мого тата!
Змія по дороги - і Ванька за їй. Змія в ліс - і Ванька в ліс. Ніч стала. У темній хащі стала перед има висока стіна городовик з воротами. Змія каже:
- Ваня, я зміїного царя дочку. Візьмемо ізвошика, поїдемо до палацу.
До ганку підкотили, стража честь віддає, а Скарапея наказиват:
- Ваня, стане тобі мій тато гроші навалювати, ти ні копійки не беручи. Проси кільце одне - золотної, чарівно.
Зміїної тато не знат, як Ваньку прінеть, куди посадити.
- Як і настояшшему, - каже, - вас, молода людина, нать б на моїй дочці оженити, тільки у нас есь кавалер зговореними. А ми вас грошима отдар.
Наш Іванко нічого не бере. Одне поминати кільце чарівно. Кільце видали, розповіли, як з ним бути. Ванька прийшов додому. Вночі змінив кільце в пальця на палець. Вискочило три молодця:
- Што, нової хозеін, нать?
- Анбар борошна нать, цукру-да насипте, масла-да.
Вранці мати корки мочить водою та смокче, а син каже:
- Мама, што грубка не затоплена? Чому тісто не окативаш? До ночі я буду пирогів-то чекати?
- Винницкая десятків? Так у нас рік муки не бувало. Прокинься!
- Мама, взуй-ко очі-ті та піди в анбар!
Матка в анбар двері розмахнувся, та так головою в борошно і ульнула.
- Ваня, звідки?
Пирогов напекли, наїлися, в місто борошна продали, Ванька купив собі пінжак з Кормань, а матера плаття модно з шлейфом, капелюх в кольорах і в пір'ї і парасольку.
Ах, вони наредни заходили: собачку білому, так кішку Машку коклетамі годують. Знову Ванька і каже:
- Ти што, мамка, думаш, я вдома буду сидіти та кути підпирати. Піди, сватай за мене царську дочку.
- Кинь пустекі говорити. Хіба віддадуть з царського палацу в таку собі хатинку ?!
- Іди сватай, що не говори дале.
Ну, Ванькина матір в модно плаття середу, капелюх шірокоперу наклала і побрела за річку, до палацу. У палату зайшла, на капелюхи кажном квітка трясеться. Цар з царицею чай п'ють сидять. Тут і дочка-наречена надано собі трахмаліт та гладить. Наша сваха стала середи хати під сволок:
- Здрастуй, ваше велике, пан анператор. У вас товар, у нас купець. Чи не віддати вашу дочку за нашого сина взамуж?
- І хто такий ваш наречений? Яких він пологів, яких міст і якого батька син?
Мати на відповідь:
- Роду кресьенского, міста вашого, по отечесьву Єгорович.
Цариця навіть чай в коліна пролила:
- Што ти, свати, здичавіла. Ми в жоніхах, як в сміттю якому, риємося-вибираємо, дак подет наша дівка за мужика взамуж? Нехай ось від нашого палацу та до вашого ганку міст буде кришталевою. За таким мосту приїдемо жениховой життя дивитися.
Матка додому повернулася невесела: собаку та кішку на вулицю викинула. Сина ругатся:
- Послухала дурня, сама дура стала. Естолько тут осоромитись схопила.
- На! Невже не згодні?
- Зраділи. Тільки завдання маленьку задали. Нехай, кажуть, від царського палацу та до жениховой ганку міст буде кришталевою, тоді прийдуть жаніхово життя дивитися.
- Мамка, це не служба, а службішка. Служба вся попереду.
Вночі Іванко змінив кільце з пальця на палець. Вискочило три молодця:
- Што, нової хозеін, нать ?!
- Нать, штоб наша хатинка овернулась як би королівськими палатами. А від нашого ганку до царського палацу міст кришталевої і по мосту машина ходить самосільно.
Того разу, зі півночі за річкою стукіт пішов, робота, будівництво. Цар та цариця спросоння чують, лаються:
- Халер б їх взєли з іхной непереривку. Те суботник, то воскресник, то ночесь робота.
А Ванькина сім'я з вчора спати валилася в хатинці: мамка на печі, собака під грубкою, Ванька на лавки, кішка на Шешко. А вранці пройняти. На! што сталося. Лежать на золочених ліжках, кішечка та собачка ново помешшенье нюхають. Ванька з мамкою теж пішли свого палацу дивиться. Скрізь зерькала, завіси, меблі магазин, стіни скляні. День, а ланпи горять. Толь багато! На ганок вигуляли, навіть очі зашшурілі. Від іхного ганку до царського палацу міст кришталевої, як колечко світить. По мосту
машинка сама про себе ходить.
- Ну, мама, - Ванька каже, - оболока помоднее та піди клич анператора цього дива гледеть. А я, як жаніх, на машинки підкачані.
Мама сарафанішко зірвала, бариня нареділась, шлейф розпустила, парасольку відчинила, ступила на міст, їй созаді вітерець попутної дмухнув, - вона так на четвереньках до царського ганку і з'їхала. Цар та цариця чай п'ють. Мамка заходить жваво, дивиться весело:
- Здрастє. Чай та цукор! Вчерась була у вас з сватеньем. Ви загадочку задали: мос сфабрикувати. Дак завітайте роботу приймати.
Цар до віконця, очам не брешіть:
- Міст. Усохні моя душенька, міст.
За кімнати забігав:
- Карону суду! Пальто суду! Піду пошшупаю, може, іше оптичної омман здренья.
Викотив на вулицю. Міст руками хлопат, перила шатат. А тут ново диво. По мосту машина біжить сухопутно, дим йде і музика грає. З каюти Ванька випав і до анператору з поклоном:
- Ваше високо, дозвольте вас і дружину вашу все уклінно просити прогулятися на даній машинці. Відкрити рух, так би мовити.
Цар не знат, што робити:
- Хи-хи! Я-то б нічого, та жона-то як?
Цариця руками-ногами махає:
- Не поїду! Стра чи й! Сроніт в річку, дак што хорошого ?!
Тут вся свита зауговарівала:
- Ваше велич, нать проїхатися, приклад показати. А то перед Європами буде канфуз!
Рада б курка не йшла, та за крило тягнуть. Цар та цариця вставили в каютку. Свита на зап'ятках. Машина сосвістела, дзвінок зідзвонився, музика заграла, покотилися, значить.
Царя та царицю тієї ж хвилиною заколисало - вони блювати приправи. Котори пароплави під мостом йшли з народом, все облевал стали. До шшасью, середи моста зупинка. Тут буфет, прохолодні напої. Царя та царицю з каюти винелі, слуги поддаваламі махають, їх в дійство призводять. Ванька з підносом кланятися. Вони, бажони, ніяких слів не яка береться:
- Ох, тошнехонько. Ох, заколисало. Ух, растресло, розпатланий. Молода людина, ми на все згодні! Бери дівку. Тільки вези нас назад. Додому повертай.
Весілля серед хорошу. Пироги з грубок летять, вино з бочок ллється. Двадцять генералів на цій весілля з вина згоріло. Трьох сеноторов в бійки вбили. Все торжесво було в газетах описано. Молодих до Ваньке в будинок звезли. А тільки цієї царівни Ванька не треба було. У їй в закордону коханець був готовою. Тепер і запріпадала до Ваньки:
- Чоловік люб'язною, ну звідки у тебе взєли такий собі богасьво? Красунчик мій, скажи!
Скажи та скажи і більш ніяких даних. Ванька не встояв проти цієї ласкоти, взяв та й россказал. Як тільки він заспав, захропів, царівна сташшіла у його з пальця кільце і собі з пальця на палець змінила. Вискочило три молодця:
- Што, нова хозейка, нать.
- Візьміть мене в цих хоромах, та й з мостом і поставте серед місту Парижу, де мій миленький живе.
Одночасно цю підлий жінку з будинком та й з кришталевим мостом в Париж віднесло, а Ванька з мамкою, з собакою та з кішкою в колишньому хатинці виявилися. Тільки Іванко і жонат бував, тільки Єгорович з жоною сипав! Всі четверо сидять нехай плачуть.
А цар зібрався після обіду до молодих в гості йти, а моста-то і немає, і дому немає. Канєшно, образився, і Ваньку посадили в казематку, в темну. Мамка, так кішечка, та собачка христа-ради забігали. Під одним віконцем випросять, під іншим з'їдять. Так пожили, помучитися, ця кішка Машка і каже собаці:
- Ось што, Білій, сам собі на радось нихто не живе. Через що ми б'ємося? Давай, побіжимо до міста Парижа до тієї бляді Ванькіной кільце добувати.
Собачка білого та кішка сірка шматочків насушили і в дорогу переправилися через річку швидко і побрели лісами темнима, пішли полями чістима, полізли горами високіма.
Казати скоро, а йти довго. Ось і місто Париж. Ванькін будинок шукати не довго. Варто середи міста і міст кришталевої, як колечко. Собака біля воріт спреталась, кішка зацарапалась в спальню. Адже пристрій знайоме. Ванькина молодиця зі своїм пріхохотьем на ліжку лежить і чарівно кільце в губах тримає. Кішка піймала миша і свиснула царівни в губи. Царівна заплювали, кільце впустила. Кішка кільце схопила та у вікно да по дахах, по парканах геть із міста! Бежат з собачкою додому, радехонькі. Чи не сплять, не їдять, поспішають. Гори високі перелізли, чисті поля перебігли, через часті нетрі перебралися. Перед има річка швидка, за річкою своє місто. Човни не довелося - як потрапити? Собака не довго думат:
- Слухай, Маха, я вити плаваю добре, дак ти з кільцем-то сьо до мене на спину, жівехонькі тебе на ту сторону перепяхну.
Кішка каже:
- Якби ти не собака, дак міністр би була. Розум у тебе осударсьвенной.
- Гаразд, бери кільце в зуби та мовчи. Ну їдьмо!
Пловут. Собака руками, ногами хлопат, хвостом править, кішка у їй на загривки сидить, кільце в зубах зміцнює. Ось і середина ріки. Собака віддувається:
- Ти, Маха, мовчи, не говори, що не утопи кільця-то!
Кішка відповісти неяк, рот занет. Берег недалеко. Собака опеть:
- Адже, якщо хоч одне слово скажеш, дак все пропало. Чи не впустила кільця!
Кішка і бякнула:
- Та не впущу!
Колечко в воду і булькнуло. Ось вони на берег вибралися, ревуть, лаються. Собака шумить:
- Зазуба ти наговоріста! Кішка ти! Болтуха ти проклята!
Кішка не отстават:
- Останній тварюка - собака! Собака і як було написано погана. Якби не твої розмови, у мене б за сто рублів слова не купити!
А в сторони мужики рибину тільки што мережею виловили. Стали черева та солити і кажуть:
- Он де кішка та собака, вірно, з голоду ревуть. Нать їм хоч рибини черева дати.
Кішка з собакою риб'ячі нутрощі стали ись та своє кільце і знайшли. Дак вже, Анделі! Від радості трохи не вбилися. Віжжат, катаються по берегу. Натішитися, пошарпали в місто. Собака додому, а кішка до в'язниці. За тюремної огорожі на увазі ходить, хвос догори! Курняукнула б, та кільце в зубах. А Ванька їй з вікна і побачив. Почав кискать:
- Киць-киць-киць !!
Машка по труби до Ванькіной казематкі доцапалась, на плече йому скочила, кільце подає. Вже як бідній Ванька зарадовался. Як Анделом, кота того прийняв. Потім кільце з пальця на палець змінив. Вискочили три молодця:
- Што, нової хозеін, нать ?!
- Нать мій будинок скляній і міст кришталевої на старо місце поставити. І штоб я у своїй світлиці взєли.
Так все і стало. Будинок скляній і міст кришталевої поднело і на Русь поташшіло. Та царівна зі своїм дружішком в якомусь місці неокуратно випали і просіли в болото.
А Ванька з мамкою, собака білого та кішка сірка стали помешшаться у своєму будинку. І кришталевої міст одвернули від царського ганку і перевели на село. Із села Ванька і взяв собі жону, хорошу деушка.
А тут екранізація :)
Мультфільм "Чарівне кільце", 1 частина
Мультфільм "Чарівне кільце", 2 частина
У цьому ж візуальному виконанні є ще кілька мультфільмів, наприклад, "Містер Пронька" - дуже актуальна історія для нашого часу :) Але про це якось іншим разом :)