Протягом усього довгого і важкого подорожі Трот підганяв нетерпіння, але тепер, напередодні зустрічі з незнайомими людьми, їй раптом стало страшно. Навмисне зволікаючи, вона запитала візника:
- Це і є Уорфілд-парк? Мені він представлявся зовсім іншим ...
Візник закашлявся, затуляючи рота рукою в рукавичці.
- А що ж ще? Це той самий Уорфілд. - Він витягнув з екіпажу єдиний килимовий саквояж Трот, поставив його на землю поруч з нею, знову вліз на козли і хльоснув коней, поспішаючи скоріше повернутися додому, в Шрусбері.
Трот помітила власне відображення, промайнуло в шибці прогуркотів повз екіпажу. Вона була одягнена в просте темно-синє плаття, самий скромний, респектабельний і європейський зі своїх нарядів, і все-таки відображення здалося їй потворним, а темне волосся і вузькі очі - безнадійно азіатськими.
Але відступати було вже пізно. Підхопивши саквояж, Трот нерішуче піднялася на ганок особняка з витягнутим фасадом і гострим дахом. Напевно, влітку цей сірий кам'яний будинок виглядав привітно і живописно, але тепер, в зимових сутінках, він здавався похмурим і похмурим. Їй тут не місце, в цьому світі їй взагалі нікуди йти.
Трот знову затремтіла, але вже не від вітру. Господарі особняка навряд чи зрадіють, почувши принесену нею звістку, - добре ще, якщо її пустять переночувати, хоча б з поваги до пам'яті Кайла.
Підійшовши до дверей, вона постукала в неї масивним молотком у вигляді голови орла. Після довгого очікування двері відкрив лакей в лівреї. Окинувши Трот поглядом, він гордовито підняв брову.
- Вхід для прислуги з іншого боку будинку.
Його презирство змусило Трот зухвало скинути голову.
- Я до лорду Грехему, за дорученням його брата, - крижаним тоном відповіла вона, старанно наслідуючи шотландському догані.
Лакей знехотя впустив її в хол.
- Дозвольте вашу картку.
- У мене її немає. Я ... тільки-но повернулася з подорожі.
Лакеєві явно не терпілося викинути її за двері, проте він не посмів.
- Лорд Грехем і його дружина вечеряють. Вам доведеться почекати тут. Як доповісти про вас, коли він звільниться?
Затерплими від холоду губами Трот ледь вимовила прізвище, яку так і не звикла вважати своєю.
- Скажіть, що приїхала леді Максвелл. Дружина його брата.
Лакей витріщив очі.
- Я вмить доповім про вас господареві.
Слуга квапливо пішов, а Трот поправила плащ і почала крокувати по нетопленій холу, знемагаючи від хвилювання. А якщо, дізнавшись про все, господар особняка накаже відшмагати її? Кажуть, знатні лорди суворо карають гінців, що приносять погані вісті ...
Вона втекла б звідси, вважала за краще б злий північну холоднечу, якби не хрипкий голос, луна якого досі звучало у неї в голові: «Вапна моїх рідних, Мей Лянь. Вони повинні дізнатися про мою смерть ». Хоча Кайл Ренбурн, десятий віконт Максвелл, ставився до Трот дружньо, вона не сумнівалася, що його привид буде невідступно переслідувати її, якщо вона не зуміє виконати його останнє прохання.
Намагаючись заспокоїтися, вона зняла рукавички, виставивши напоказ візерункове кільце в кельтській стилі, подароване Кайлом, - єдине підтвердження її словами.
За її спиною почулися кроки. Смутно знайомий голос промовив:
Обернувшись, Трот побачила увійшли в хол чоловіка і жінку. Жінка була мініатюрна, як уродженка Кантона, але з дивовижними сріблясто-білявим волоссям, рідкісними навіть тут, в країні «заморських дияволів». Незнайомка дивилася на Трот з цікавістю, як кішка, але без ворожості.
Трот перевела погляд на нього. Кров відійшов від особи, холод пронизав її до мозку кісток. Цього не може бути! Чоловік виявився високим, гнучким, добре складеним, з точеними рисами обличчя і яскраво-синіми очима. Хвилясті каштанове волосся, крихітна ямочка на підборідді, гордовита постава. Точна копія померлої людини. Цього не може бути! З цієї останньої, приголомшуючою думкою Трот зомліла.
Кайл Ренбурн, десятий віконт Максвелл, вміло маскував роздратування, чемно вітаючи десятки живуть в Макао європейців, які зібралися висловити повагу благородному лорду. Нарешті, виконавши свій обов'язок перед суспільством, він вислизнув на веранду, щоб в тиші вдатися до роздумів про останньому і кращому зі своїх пригод, який мав розпочатися завтра вранці.
Просторий, довгий будинок височів на одному з крутих пагорбів Південного Китаю. Далеко внизу розсип вогнів позначала квартали Макао, що розкинулися на берегах східній гавані. Макао, екзотичний містечко біля південно-східного краю гирла Перлової річки, був заснований португальцями, єдиним з європейських народів, до якого виявляли прихильність китайці.
Протягом майже трьох століть цей анклав був будинком купців, місіонерів і строкатого зборища уродженців різних країн. Кайл ні на хвилину не пошкодував про те, що прибув сюди. Але Макао - це ще не Китай, а Кайлу не терпілося вирушити в Кантон.
Він сперся на перила веранди, з насолодою підставляючи обличчя прохолодному бризу. Можливо, у нього розігралася уява, але йому здавалося, що вітер напоєне пахощами невідомих прянощів і стародавніх таємниць, що ваблять його в країну, якої він марив з дитинства.
На веранду вийшов господар будинку, друг і партнер Кайла Гевін Елліот.
- Ти схожий на передчутті чудо дитини напередодні Різдва.
- Це ти можеш дозволити собі холоднокровно чекати завтрашнього відплиття в Кантон. Адже такі подорожі для тебе - звична справа, ти тут вже п'ятнадцять років. А для мене це перша поїздка. - Повагавшись, Кайл додав: - І напевно, остання.
- Стало бути, ти повертаєшся до Англії. Тут тебе не вистачатиме.
- Що поробиш, пора. - Кайл задумався про довгі роки мандрів, за час яких він неухильно рухався на Схід. Він побачив Велику мечеть в Дамаску і бродив по горбах, де проповідував Ісус. Досліджував Індію - від строкатих, барвистих південних рівнин до диких безлюдних гір північного заходу. В дорозі він пережив чимало пригод, дивом уникав загибелі, завдяки якій його молодший брат Домінік міг би успадкувати фамільний титул - і не став би нарікати на жорстоку долю! Сам Кайл давно втратив юнацьку запальність, і не без причини: в наступному році йому повинно було виповнитися тридцять п'ять років. - Здоров'я батька залишає бажати кращого. Боюся, як би мені не спізнитися.
- А, ось воно що! Прикро чути. - Гевін розкурив сигару. - Після того, як Рексхем піде в інший світ, на тебе звалиться стільки турбот, що буде вже не до подорожей.
- З кожним роком світ стає все менше. Кораблі все швидше борознять океани, на карті майже не залишилося білих плям. Китай я приберіг наостанок. Звідси я відразу піду додому.
- Чому ж ти приберіг Китай наостанок?
Кайлу чітко згадався той день, коли він вперше дізнався про існування. Китаю.
- Коли мені було чотирнадцять років, одного разу я заблукав в одну лондонську антикварну крамницю і знайшов там папку з китайськими малюнками і акварелями. Тільки Богу відомо, як вони туди потрапили. Це придбання коштувало мені кишенькових грошей, накопичених за півроку. Малюнки зачарували мене. Здавалося, я заглянув в зовсім інший світ. Саме тоді я вирішив коли-небудь стати мандрівником і побувати на Сході.
- Тобі пощастило - твоя мрія збулася. - В голосі Гевіна відчувалася печаль.
Кайл задумався, про що мріяв у юності його друг, але запитати не наважився. Мрії - це найпотаємніше, ними не діляться навіть з близькими друзями.
- Найзаповітніше з моїх бажань нездійсненно. Ти що-небудь чув про храм Хошань?
- Одного разу бачив його зображення. Здається, він розташований в сотні миль на захід від Кантона.
- Так це він. Чи є у мене хоч один шанс побувати там?
- Про це не може бути й мови. - Гевін затягнувся сигарою, її кінчик яскраво спалахнув в темряві. - Китайці строго-настрого забороняють європейцям залишати сеттльмент [1]. Тебе не підпустять навіть до воріт Кантона, а про поїздку по країні і думати забудь.
Кайл знав про сеттльмент, забудованої складами вузькій смузі землі між портом Кантона і міськими стінами. Йому вже розповіли про сумнозвісних «восьми законах», які пов'язували іноземців в Китаї по руках і ногах. Але Кайл з досвіду знав: рішуча людина, що розташовує коштами, знайде спосіб обійти будь-які закони.
- А може, мені все-таки вдасться побувати в глибині країни - якщо я зумію підкупити якусь впливову особу.
- Ти не проїдеш і милі, як тебе візьмуть під варту. Тут ти - фань Цюй, «заморський диявол». Ти будеш помітніше, ніж слон в Единбурзі. - Гортанний шотландський акцент Гевіна посилився. - Врешті-решт тебе, як шпигуна, згноять в губернаторської в'язниці.
- Мабуть, ти маєш рацію.
І все-таки Кайл не збирався відмовлятися від своїх намірів. Двадцять років храм Хошань існував в його уяві, уособлюючи спокій і неземну красу. Якщо є хоч найменша можливість відвідати його, Кайл був готовий ризикнути життям.
На світанку китайський сад здавався таємничим, дивовижним світом химерно вигнутих дерев і кам'яних брил. Безшумно, як привид, Трот Мей Лянь Монтгомері ступала по знайомих стежках. Світанок був її улюбленим часом доби, коли вона майже вірила, що знову опинилася в батьківській хаті в Макао.
Сеттльмент - район китайського міста, відведений для поселення і діяльності іноземців. - Тут і далі прямуючи. пер.