Короткі відомості з історії латинської мови

Головна / Реферати / Короткі відомості з історії латинської мови

КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ Латинська

Латинська належить до італійської гілки індоєвропейської сім'ї мов. Він називається «латинським» (Lingua Latina), так як на ньому говорили латини (Latini-одне з племен давньої Італії), що населяли невелику область Лацій (Latium), розташовану в нижній течії річки Тібр. Центром цієї області в VIII ст. до н. е. (В 753 р як вважають стародавні історики) стало місто Рим (Roma \ тому жителі Лация називали себе також «римляни»
(Romani). На північний захід від римлян жили етруски-народ давньої і високорозвиненою культури. Про взаємовідносини римлян і етрусків майже не збереглося історично достовірних відомостей, проте відомо, що з 616 по
509 рр. до н. е. в Римі правили етруські царі. Отже, протягом якогось періоду Рим знаходився в залежності від свого могутнього сусіда і тільки з 509 р він стає незалежною республікою. Етруски справили величезний вплив на культурний розвиток всієї Італії, особливо Риму.
У латинську мову увійшло багато етруських слів. Сам же етруська мова сильно відрізняється від латинського; численні етруські написи не розшифровані досі. Інші ж мови Італії, найважливішими з яких є ОССК і умбрскій, споріднені латинської і поступово були їм витіснені.

У своєму історичному розвитку латинську мову пройшов кілька етапів
(Періодів):

У більшості вищих навчальних закладів нашої країни вивчається латинську мову саме цього періоду-класична латинь.

Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний з перетворенням Риму на найбільше рабовласницьку державу
Середземномор'я, підпорядкувавши своїй владі великі території на заході і південному сході Європи, в північній Африці і Малій Азії. У східних провінціях Римської держави (в Греції, Малій Азії і на північному узбережжі Африки), де до моменту завоювання їх римлянами були широко поширені грецьку мову і високорозвинена грецька культура, латинська мова не набув великого поширення. Інакше йшла справа в західному Середземномор'ї.

До кінця II ст. до н. е. латинську мову панує не тільки на всій території Італії, але в якості офіційного державної мови проникає в підкорені римлянами області Піренейського півострова і нинішньої південної Франції, де тоді була римська провінція- Gallia
Narbonensis-Нарбонская Галлія. Підкорення решті Галлії (в цілому це територія сучасних Франції, Бельгії, почасти Нідерландів і Швейцарії) завершилося в кінці 50-х рр. I в. до н. е. в результаті тривалих військових дій під командуванням Юлія Цезаря. На всіх цих територіях розповсюджується латинську мову, до того ж не тільки через офіційні установи, а й в результаті спілкування місцевого населення з римськими солдатами, торговцями, переселенцями. Так відбувається романізація провінцій, т. Е. Засвоєння місцевим населенням латинської мови і римської культури.
Романізація йде двома шляхами: зверху, зокрема, через відкриття римських шкіл для дітей місцевої знаті, де навчали літературному латинської мови; і знизу, через живе спілкування з носіями розмовної латинської мови.

Латинська в його народній (розмовної) різновиди-так звана вульгарна (в значенні-народна) латинь- з'явився мовою-основою для нових національних мов, що об'єднуються під загальною назвою романських
(Від лат. Romanus «римський»). До них належать італійську мову, створений на території Апеннінського півострова в результаті історичного зміни мови латинського, французький і провансальський мови, що розвинулися в колишній Галлії, іспанська та португальська-на
Піренейському півострові, ретороманскій- на території римської колонії Реции
(В частині нинішньої Швейцарії і північно-східній Італії), румунський-на території римської провінції Дакії (нинішня Румунія), молдавський і деякі інші.

При спільності походження романських мов між ними є й істотні відмінності. Це пояснюється тим, що латинська мова проникав на завойовані території протягом кількох століть, протягом яких сам він як мова-основа кілька видозмінювався і вступав в складну взаємодію з місцевими племінними мовами та діалектами. Відомий відбиток на виникаючі родинні романські мови наклало також відмінність в історичній долі територій, на яких вони формувалися протягом тривалого часу.

Спільність романських мов найбільш наочно преслежівается в лексиці, що можна спостерігати на наступних прикладах:

Ця спільність простежується, хоча і не так чітко, і в морфології, особливо в дієслівної системі. Спадщиною латинського є в романських мовах також причетні і інфінітивні конструкції.

Спроби римлян підпорядкувати собі Германські племена, неодноразово предпрінімаешіеся на рубежі I ст. до н. е. і I ст. н. е. не мали успіху, але економічні зв'язки римлян з германцями існували тривалий час; вони
.йшли переважно через римські колонії-гарнізони, розташовані уздовж
Рейна і Дунаю. Про це нагадують, наприклад, назви німецьких міст Кб1д
(З лат. Colonia «поселення»), Koblenz (з лат. Confluentes, букв .:
«Стікаються» -Кобленц розташований у збігу Мозеля з Рейном), Re-gensburg
(З лат. Regina castra), Відень (з Vindobona) і ін. Латинського походження в сучасній німецькій мові слова Rettich (з лат. Radix «корінь»), Birne
(З лат. Pinim «груша») і ін. Позначають продукти римського сільського господарства, які вивозили за Рейн римські купці, а також терміни, що відносяться до будівельної справи: Mauer (з лат. Murus «кам'яна стіна», на відміну від нім. Wand, букв. «тин»), Pforte (з лат. porta «ворота»),
Fenster (з лат. Fenestra «вікно»), Strasse (з лат. Strata via «мощена дорога») і багато інших.

Перші контакти римлян і, отже, латинської мови з населенням
Британії відносяться до 55-54 рр. до н. е. коли Цезар під час воєн в
Галлії здійснив два походи в Британію. Однак це були короткочасні експедиції, які не мали серйозних наслідків. Завойована була Британія через 100 років, в 43 р. Н.е. е. і залишалася під владою римлян до 407 року.
Найбільш древніми слідами латинської мови в Британії є назви, міст з складовою частиною -Chester, -caster або -castle від лат. castra
«Військовий табір» і castellum «зміцнення», fbss - OT fossa «рів», col (n) від colonia «поселення». Пор. Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway,
Fossbrook, Lincoln, Colchester.

Завоювання Британії в V-VI ст. німецькими племенами англів, саксів і ютів збільшило число латинських запозичень, засвоєних британськими племенами, за рахунок слів, вже сприйнятих германцями від римлян до їх переселення в Британію. Пор. лат. vinum, ньому. Wein, англ. wine; лат. strata, ньому. Strasse, англ. street; лат. campus «поле», ньому. Kampf, англ. camp.

Значення латинської мови для поступового і тривалого формування нових західноєвропейських мов зберігається і після падіння Західної
Римської Імперії. Латинська продовжував залишатися мовою держави, науки і школи в раінсфеодальном Франкської королівстві (утворилося в кінці
V ст.), Яке поглинуло значну частину території Західної Римської імперії; по-латині написані, зокрема, «Історія франків» Григорія Турського (540 -
594) - майже єдиний літературний джерело з ранньої політичної історії франків, «Життєпис Карла Великого» його сучасника Ейнхарда.
Після того як Франкська імперія розпалася в 843 р на самостійні держави Західної Європи (Італію, Францію і Німеччину), відсутність в них протягом декількох століть національних літературних мов змушувало вдаватися в зносинах між ними. до допомоги латинської мови. Протягом всіх середніх століть і пізніше латинська мова була мовою католицької церкви, початок чого було покладено вже згадуваними християнськими письменниками пізньої імперії.

Виняткова роль класичної латинської мови в епоху Відродження
(XIV-XVI ст.), Коли гуманісти, які представляли прогресивного • течії в ранній західноєвропейській культурі, проявляли величезний інтерес до античності і коли письменники, користуючись латинською мовою, прагнули наслідувати античним зразкам, особливо мови Цицерона. Для прикладу досить назвати імена писали латинською мовою Томаса Мо р а (1478
1535) в Англії, Еразма Роттердамського (1466 - 1536) або менших - в Голландії, Томмазо
Кампанелли (1568-1639) -в Італії.

Латинська стає в цей період найважливішим засобом міжнародного культурного і наукового спілкування.

Багатовікове поширення латинської мови викликало необхідність ґрунтовного вивчення його в школах, складалися словники, видавалися переклади; це також сприяло проникненню відповідної латинської лексики в нові західноєвропейські мови. Наприклад, латинські слова з галузі освіти і школи - magister «наставник», «вчитель», schola
«Школа», tabula «дошка» - увійшли в сучасні живі мови у вигляді англ. master, school, table і німий. Meister, Schule, Tafel. Латинського походження ньому. schreiben, Schrift (з scribere «писати», scriptum
«Написане»). На англійську мову латинська лексика зробила істотний вплив також і через французьку внаслідок завоювання Англії в другій половині XI ст. французькими норманами. Пор. англ. noble, victory, art, color з лат. nobilis, victoria, ars, color. Багато запозичень було зроблено англійською мовою в епоху Відродження і безпосередньо з латинського.

Аж до XVIII ст. латинь залишалася мовою дипломатії і міжнародною мовою науки. Зокрема, на латинській мові складено перший документ в історії російсько-китайських відносин-відомий Нерчинський договір 1689 г. На латині писали свої твори голландський філософ Б. Спіноза (1632 +1677), англійський учений І. Н ь ю т о н (1643 - 1727), М. В. Ломоносов (1711- 1765) і багато інших.

Був період в культурному житті Європи, коли без знання латинської мови неможливо було здобути освіту.

Ь даний час значення латинської мови, природно, не настільки велика, проте він відіграє дуже важливу роль в системі гуманітарної освіти.

Латинська, як уже було сказано, необхідний при вивченні сучасних романських мов, оскільки історія цих мов, багато фонетичні та граматичні явища, особливості лексики можуть бути
Зрозумілі тільки на основі знання латинської. Сказане, хоча і в меншій мірі, відноситься і до тих, хто вивчає германські мови (англійська, німецька), на граматичну та, особливо, лексичну систему яких латинська мова також справив великий вплив. Безсумнівну допомогу надасть латинську мову і філологу-русистів, бо тільки він дозволяє пояснити різницю в значенні та орфографії таких слів, як, наприклад, «компанія» і
«Кампанія»; орфографію слів з так званими «непроверяемимі» голосними, типу "песиміст», «оптиміст»; наявність одного кореня, але в трьох варіантах в словах «факт», «дефект», «дефіцит» і т.д.

Латинська безумовно необхідний історику, притому не тільки фахівця з античної історії, що само собою зрозуміло, але і тим, хто вивчає апоху середньовіччя, всі документи якої написані латинською мовою.

Не може обійтися без вивчення латинської мови і юрист, так як римське право лягло в основу сучасного західноєвропейського права і, за посередництвом візантійського, вплинуло на найдавніші джерела російського права (договори руських з греками, Російська правда).

Не підлягає сумніву необхідність вивчення латинської мови в медичних і ветеринарних інститутах, на біологічних і есстественно факультетах університетів.

На закінчення слід зазначити, що латинська мова, поряд з давньогрецьким, і в даний час служить джерелом для освіти міжнародної суспільно-політичної та наукової термінології.

Короткі відомості з історії латинської мови

Поділитися матеріалом:

Схожі статті