пунктуація
(Позднелат. Punctuatio, від лат. Punctum - точка). 1. Збори правил постановки розділових знаків. Російська пунктуація. 2. Розстановка розділових знаків в тексті. Помилкова пунктуація. Особливості пунктуації в творах М. Горького. 3. Те ж, що розділові знаки. Пунктуаційні знаки. В історії російської пунктуації, з питання про її засадах і призначення, виділилися три основні напрямки: логічне. синтаксичне і інтонаційний. Теоретиком логічного, або смислового, напряму був Ф. І. Буслаєв. Виходячи з положення, що "для більшої ясності і визначально у викладі думок на листі прийнято відокремлювати слова і цілі речення розділовими знаками (т. Е. Знаками зупинки)", Буслаев сформулював своє розуміння призначення пунктуації: "Так як за допомогою мови одну особу передає свої думки і думки іншого, то і розділові знаки мають подвійне призначення; 1) сприяють ясності у викладі думок, відокремлюючи одне речення від іншого або одну частину його від іншого, і 2) висловлюють відчуття особи говорить і його відношення до слушающе йому. Першому вимогу задовольняють: кома (,), крапка з комою (;), двокрапка (:) і крапка (.); другого - знаки: знак (!) і знак питання (?), три крапки (.) і тире (- ) "до логічної (розділової) функції першої групи знаків пунктуації Буслаев додає функцію стилістичну: основні правила їх вживання" визначаються риторичним розбором мови періодичної і уривчасто "У нашу епоху смислове розуміння основ російської пунктуації (до неї близька німецька пунктуація, але розходиться з нею французька і англійська пунктуація) знайшло ше вираз в роботах С. І. Абакумова і А. Б. Шапіро. Перший з них зазначає, що "основне призначення пунктуації полягає в тому, щоб вказувати розчленування мови на частини. Мають значення для вираження думки при листі" Хоча, як вказує далі С. І. Абакумов, "вживання більшості знаків пунктуації в російській листі регулюється по перевазі граматичними (синтаксичними) правилами ", він, однак, вважає, що" в основі правил все ж лежить сенс висловлювання "А. Б. Шапіро знаходить, що" основна роль пунктуації - позначення тих смислових відносин і відтінків, які, будучи важливі д ля розуміння письмового тексту, не можуть бути виражені лексичними і синтаксичними засобами "Синтаксичне напрямок в теорії пунктуації, що отримало широке розповсюдження в практиці її викладання, виходить з того, що розділові знаки покликані в першу чергу робити наочним синтаксичний лад мови, виділяти окремі пропозиції і їх частини. Один з найвизначніших представників цього напряму Я. К. Грот вважав, що за допомогою основних знаків пунктуації (точки, точки з коми, двокрапки і коми) дається "вказівку більшою або меншою зв'язку між пропозиціями, а почасти й між членами пропозицій", яке служить " для полегшення читачеві розуміння писаної мови "Щодо запитання й оклику Грот вказує, що вони служать" для свідчення тони мови "Представники інтонаційної теорії вважають, що розділові знаки служать" для позначення ритміки і мелодії ки фрази, інакше фразова інтонації "(Л. В. Щерба), що вони відображають" в величезній більшості випадків не граматичне. а декламационно-психологічний розчленування мови "(А. М. П е ш к о в с ь к і й), що вони потрібні "для передачі мелодії мовлення, темпу її і пауз" (Л. А. Булаховський). Незважаючи на значне розходження поглядів представників різних напрямків, загальним у них відзначається визнання комунікативної функції пунктуації, що є важливим засобом оформлення писемного мовлення. Розділові знаки вказують на смислове членування мови. Так, точка позначає завершеність пропозиції в розумінні пише; постановка ком між однорідними членами речення показує синтаксичну рівноправність елементів пропозиції, що виражають рівноправні поняття, і т. д. В значній мірі наша пунктуаційних система будується на синтаксичній основі (пор. формулювання здебільшого пунктуаційних правил). Це аж ніяк не означає, що пунктуація копіює труктура пропозиції, підкоряючись їй: остання сама обумовлена змістом висловлювання. тому вихідним моментом для будови пропозиції і для вибору розділових знаків є смислова сторона мови. Пор. випадки постановки розділові знаки, не пов'язані з синтаксичними правилами, наприклад постановку так званого інтонаційного тире: 1) Ходити довго - не міг; 2) Ходити - довго не моє. Цей приклад показує, що наша пунктуація пов'язана також з інтонацією. Однак і в цьому випадку немає прямої залежності першої від другої. обидві служать засобами вираження грамматико-семантичних відносин. між елементами висловлювання (інтонація виконує цю функцію в усному мовленні, а пунктуація - в мові письмовій). Нерідко спостерігається розбіжність пунктуації та інтонації (ритмомелодики). Так, у реченні Рожеве жіноче плаття майнуло в темній зелені (Тургенєв) пауза між складом підмета і складом присудка (після слова плаття) НЕ позначається на письмі ніяким знаком пунктуації. З іншого боку, в реченні Під пахвою хлопчик ніс якийсь вузол і, повернувши до пристані, став спускатися по вузькій і крутій стежці (Лермонтов) після союзу і пауза не робиться, але відповідно до існуючого правилом тут ставиться кома (попутно можна відзначити , що пауза в цьому реченні робиться перед союзом і, але розділових знаків вона не відзначається). Вказуючи на членування мови, розділові знаки разом з тим служать засобом виявлення різних смислових відтінків, притаманних окремим частинам письмового тексту. Так, постановка знаку в кінці речення вказує не тільки на членування мови, а й на запитання характер пропозиції, на особливий його тип за метою висловлювання; знак оклику одночасно вказує на завершеність пропозиції і на емоційний його характер і т. д. У деяких випадках розділові знаки є основним або єдиним засобом виявлення смислових відносин, які не можуть бути виражені в письмовому тексті граматичними і лексичними засобами. Пор. постановку коми, тире і двокрапки в одному і тому ж безсполучникового складному реченні: Молодь пішла, на вечорі стало нудно (вказується послідовність явищ); Молодь пішла - на вечорі стало нудно (у другій частині вказується наслідок, результат дії, зазначеного в першій частині); Молодь пішла: на вечорі стало нудно (виявляються причинно-наслідкові зв'язки із зазначенням причини в другій частині). Пор. також постановку або. відсутність коми в пропозиціях, в яких вступні слова і члени речення лексично збігаються: Лікар, може бути, у себе в кабінете.- Лікар може бути у себе в кабінеті. Відповідна пунктуація дає можливість зрозуміти роль визначень, що передують визначається іменника: клуби густого, чорного диму (визначення однорідні) - клуби густого чорного диму (визначення неоднорідні). Русская пунктуаційних система має велику гнучкість: поряд з обов'язковими правилами вона містить вказівки, що не мають строго нормативного характеру і допускають різні пунктуаційні варіанти, пов'язані не тільки зі смисловими відтінками, але і зі стилістичними особливостями письмового тексту.