Мова як чинник формування людини і нації, українська правда

У гуманітарних дискусіях і політичних "дебатах" про мову зациклилися тільки на єдиній його функції - комунікативній (мова як засіб спілкування).

Мовляв, говори "як зручніше", аби тебе розуміли. Якби це було так просто, то, напевно, за десятки тисяч років своєї еволюції людство давно вже перейшло б на якийсь "загальнозрозумілою", "зручний" мову.

Наприклад, есперанто чи, ідеально, - мову Морзе (не треба навіть голосові зв'язки напружувати).

Це жарт. Але такий дійсно смішний побутової методологічної доктрини байдужих до мови свого народу обивателів штатні агітатори змогли протиставити, по суті, ще менш переконливу - про вищевказані багатство і "солов'їність" української мови.

Чому аргументи не спрацювали, і російськомовні українці масово не повернулися до мови своїх батьків (дідів)?

По-перше, тому, що російська мова - також не бідна і по-своєму мелодійна.

По-друге, тому, що з комунікативної точки зору, російськомовний українець не бачить помітної різниці в обміні інформацією на тому чи іншою мовою.

Так чому ж кожної успішної нації і кожній нормальній людині зокрема дано так свято берегти свою мову, - на рівні свідомості і підсвідомості, на рівні особистої та колективної моралі, на рівні традиційного і державного права, на інстинктивно-рефлекторному рівні тощо

Які причини? І, головне, - доцільність?

Відповідь на ці питання є складовою, а, можливо, і основою відповіді на інше, напевно, самий універсальний: про доцільність існування людини і людства, про їхнє призначення.

Геніально коротко і точно на нього відповів Микола Реріх: "Людина і людство існують у світі для того, щоб сотруднічатьс еволюцією".

І роль мови в житті людини і суспільства, а значить, і в цьому глобальному співробітництві людей і націй визначається дуже конкретними функціями.

По-перше, крім комунікативної, мова виконує ще: гносеологічну (пізнавальну); експресивну (енергетично-чуттєво-емоційну); творчу, зокрема мислесозідательную; номинативную (називну); ідентифікаційну (націесозідательную), культурогенератівную, естетичну функції.

А по-друге, в названих функціях мови, власне, і втілені найважливіші психоемоційні, когнітивні (пов'язані з свідомістю) механізми розвитку людини і нації.

Уявіть собі вірменина, який вирішив, що йому "зручніше" розмовляти в'єтнамською мовою, і на рідній землі, серед рідного народу - "вьетнамізіровать" своїх дітей. Чи може такий, чужонаціональна, мова повноцінно виконувати свою пізнавальну функцію?

Ні. Тому що пізнання нового завжди ґрунтується на вже пізнаному. А воно повноцінно може конденсуватися саме в національних традиціях (зокрема, освітніх), культурі, народному досвіді і знаннях тощо які, власне, відображені в національній мові.

Доктор Пархонюк дійшла висновку, що вплив постійного оперування людиною нерідною національною мовою несприятливо в пізнавальному, а найбільше - в морально-етичному плані, як на народ, так і на особистість.

Така мова не може повністю виконувати і експресивну функцію. Тому що національний характер, біоенергетика, темперамент, психоемоційний спектр унікальний для кожного народу і, знову ж таки, втілені в його - і тільки його - мові.

Будь-яка інша мова, крім роднонаціонального, навіть самий споріднений, дисбалансує з зазначеними сферами людської сутності, яка так чи інакше негативно позначається на індивідуальному розвитку людини.

Творча ікультурогенератівная функції. Мови - "суть засоби перетворення початкових доязикових елементів думки і тому можуть бути названі засобами створення думки", - визначив видатний мовознавець Потебня ( "Мова і народність").

Але мова створює не тільки думка. Він створює культуру народу і сам народ. Наш народ дуже талановитий, - люблять пафосно пророкувати наші політики. Але талант, як і розум, - тільки передумова творчості.

Шлях від таланту, розуму, духовних сил людини до цілісного акту створення веде через дуже складну систему факторів свідомості та підсвідомості, мислення, емоцій, почуттів, волі і т.п.

Сістемосоздающім фактором і тим універсальним псіхокодом, який приводить в дію цю складну систему, є мова.

Якщо мова, якою розмовляє і створює людина, відповідає його етногенетичній, етнопсихологічних, етноекспрессівной суті, тобто, простіше кажучи, якщо це мова його народу, то така людина (і такий народ!) Є повноцінним творчим і культурогенератівной одиницею.

А якщо немає? "Кожна особа є національною, - дуже жорстко висловився з цього приводу Джилас, - інакше вона ущербна. Кожен національний рух є національним, інакше воно успадковане".

Отже, та частина будь-якого народу, якій не байдуже і не "какая разница", є і буде культуротворчою базою суспільства.

Які докази? - Насправді ж реальність! Кращі вчені, композитори, письменники та інші творчі особистості? Це, як правило, люди, сформовані в органічному для них родноязиковой середовищі.

Тому ми, українці, будемо завжди цікаві (і потрібні!) Людству (та й самі собі) саме як українці, а не "недороссіяне", як люблять нас називати деякі російські шовіністи.

Ідентифікаційна (націесозідательная) функція. Втрачаючи мову свого народу, людина значною мірою втрачає для себе і свій народ, а його народ втрачає таку людину. І не тільки з точки зору ідентифікації. Втрата роднонаціонального мови - суть денаціоналізації, тобто - росідентіфікаціі особи.

Булаховський стверджував: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову". Що, окрім своєї мови, втрачає така людина?

Денаціоналізація суттєво послаблює ірасбалансірует цілісну систему ціннісних орієнтирів, стимулів і мотивів діяльності, потреб та інтересів, емоцій і почуттів, прагнень та інших психологічних механізмів розвитку людини, органічно пов'язаних з його національністю.

Зденаціоналізований людина втрачає зовсім або послаблює одну з базових рушійних сил розвитку особистості - національну свідомість і гідність, а також связаннийс ними патріотизм.

Втрачаючи національну гідність, така людина позбавляє основи гідність особиста, дестабілізуючи його, роблячи більш вразливим до негативу. Тому-то у донаціоналізірованного людини часто, з одного боку, відсутні моральні дороговкази, а з іншого - моральні табу.

Тепер зрозуміло, чому у нас поголовна корупція стала основним механізмом управління державою. Звідси, до речі, і наші передові позиції по СНІДУ, наркоманії, бандитизму: небезпечні насолоди майже не мають інших альтернатив для духовно імотіваціонно обокраденного зденаціоналізованого людини.

Денаціоналізація "зводиться до поганого виховання, до морального недугу: на неповне використання наявних засобів сприйняття, засвоєння або ослаблення енергії думки, на гидоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, які замінюються тільки хиткою зв'язком з чужими; на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення ", - писав 100 років тому Потебня.

Чи зможе національно разідентіфіцірованний людина стати членом того народу, мову якого перейняв? В якійсь мірі - так. Але процес даного переходу навіть теоретично не досягне 100% -го результату, є вельми енергоємним і містить чимало перепон для індивідуального становлення.

Естетична функція. Чи є російська мова Петренка (Петросяна, Петраускаса) з неминучими домішками, інтонаціями, акцентом, експресією тощо таким же естетично цілісною, абсолютно-органічним власне російською мовою автентичного росіянина Петрова? Немає і ніколи не буде.

Молчан чітко сформулював взаємозалежність між естетичною та творчою функціями мови: "Слово творить світ, спотворене слово спотворює його".

Перша - частина суржикомовного українців центру та сходу України, які вирішили, що їм простіше не виправляти рідну, а перейти на російську мову.

І їх дуже привабливий російський буде менш помітним (бо справжній російський в Україні знайти нелегко), ніж поганий український (який все ж є)! Цей мотив-аргумент сьогодні є чи не найпоширенішим.

Друга група - російськомовні громадяни, які б, можливо, і заговорили по-українськи, але не захотіли "перекручувати мову" і бути об'єктом втручань щирих і нещирих "доброзичливців".

У зв'язку з цим повернемося до комунікативної функції мови, поставивши ще одне питання:

Чи є російська мова наших Петренка, Петросяна, Петраускаса тим же лексично, фонетично, синтаксично, синонімічно, фразеологічні тощо багатющим власне російською мовою автентичного Петрова?

І ще один простий і істотне питання: а який словесний запас у середньостатистичного російськомовного українця порівняно зі звичайними рідномовну росіянином і українцем? Наші дослідження показали, словесний арсенал російськомовного українця порівняно з ними в кращому випадку досягає 75%!

Звідки цього арсеналу взятися, якщо переважна більшість російськомовних українців свою російську мову змушені на різних нейроязикових рівнях перекодувати з рідної української.

Номінативна функція. "Різні мови - це не різні позначення одного і того ж предмета, а різні бачення його", - писав фон Гумбольдт. Тому, українське "ліжко" це не зовсім те ж, що і російська "кровать", "олівець" - не абсолютно один і той же, що і "олівець", а "дружина" - не зовсім їх "дружина".

Часто ж слово позначає цілу історичну епоху чи подію даного народу, його питомі культурні, побутові, звичаї або інші ознаки. Дійсно, в мові кожного народу відображені властиві лише йому особливості культурно-історичної долі, світобачення, світовідчуття, світосприйняття і - світотворення.

Чемразнообразнее ця палітра всечеловеческогоміросозіданія івзаімообогащенія, реріхівського "співпраці з еволюцією", тим успішніше загальний вселюдської прогрес і еволюція.

Мова - явище космічне. Але він - явище ще й генетичне.

Генофонди кожного народу формувалися одночасно з особливостями його питомої ментальності, темпераменту, вищої нервової діяльності. І - мови.

Ці особливості закладалися в генах, а психоемоційно, біоенергетично втілювалися в мові та визначалися, в тому числі, і унікальними для даного ареалу хімічними, фізичними властивостями довкілля.

Особливо - характером взаємодії космічної енергії з рельєфом даної місцевості, знову ж таки, неповторним для кожного етносу (географічний детермінізм).

Англійські та польські вчені дослідили, наприклад, що плач немовлят різних національностей різний і має національні особливості.

Потеряроднонаціонального мови, денаціоналізація (русифікація, американізація чи інше) є передумовою і механізмом деградації людини і народу.

Чи не обтяжуйте денаціоналізацією себе і своїх дітей, тому що це суперечить самій природі людини і закономірностям його розвитку!

Людина і нація тільки тоді можуть бути повністю функціональними, якщо їх базова функціональна сфера - мова - виконує усі належні їй функції. Нею може бути тільки національна мова. В іншому випадку, людина і нація створюють собі штучні перепони до прогресу і ніколи не реалізують себе повністю.

Схожі статті