Звідки виникло це слово і що воно означає для нас? Під словом «чай» ми зазвичай маємо на увазі і напій (чашку чаю), і сухий чай (пачку або Цибіков чаю), і саме чайне рослина (кущ чаю).
Походження слова чай в Китаї
У Китаї чай має сотні назв, залежно від району зростання, типу або сорту
Всі інші народи світу запозичили свої найменування чаю у китайців. Звичайно, вони злегка спотворили китайська назва, так як по-своєму чули і вимовляли його. Крім того, мало значення й те, з якої частини Китаю надходив чай в ту чи іншу країну. ( «Шуйсен», «Юньнань», «ша-оцун», «улун», «Лунцзі», «Тунч», «Байчи», «ченлянча», «чича», «точа», «хуача» і т.д .). Але саме уживане найменування, узагальнююче і найчастіше присутнє в складних складових назвах сортів, - це «ча», що означає «молодий листочок». У різних провінціях по-різному вимовляють це слово, воно чується то як «ч'ха» і «цха», то як «чия» або «тьа». При цьому зібрані з чайних кущів зелене листя до того, як вони пройдуть фабричну обробку, називаються «ч'а», готовий сухий чорний чай - «у-ча» і напій з нього - «ч'а-і». Але ієрогліф для позначення чаю на всьому просторі Китаю однаковий. Це один з найдавніших ієрогліфів, створений в V столітті, коли виник сам термін, саме слово «чай».
До Росії чаї надходили споконвіку з Північного Китаю - або з Ханькоу, або через Ханькоу, і тому російське слово «чай» найближче до північнокитайськими, столичному, або так званого мандаринський вимові. Від росіян це назва сприйняли більшість народів нашої країни і такі слов'янські народи, як болгари, чехи, серби.
Португальці, які першими з західних європейців познайомилися з чаєм і стали вивозити його з півдня Китаю, з Кантона, який перебував на становищі однієї зі столиць, називають чай «Чаа» - також відповідно до мандаринський вимові.
Народи Індії, Пакистану і Бангладеш, куди чаювання проникло із Західного Китаю, називають чай «чхай» або «джай».
У Середній Азії, де перш за чай називали «ха», нині загальновживаним стало «чай» або «чой». Монголи, котрі познайомилися з чаєм через Тибет, називають його «цай»; калмики, які дізналися про чай від монголів, кажуть «ця»; а араби, які купували чай в Сіньцзяні, - «Шай».
Японці і корейці, що є сусідами з Східним Китаєм, слово «чай» вимовляють як «тьа». Звідси і пішла назва чаю у більшості європейських народів, вперше познайомилися з чаєм або через Південно-Східний Китай, або через Японію і вивозили його з Амоян, чому саме амойское вимова - «тьа» або «теа» - було покладено в кінці XVIII століття в основу ботанічного латинської назви чаю (Thea), і це слово англійці стали вимовляти як «ти», а французи, італійці, іспанці, румуни, голландці, німці, шведи, данці, норвежці - як «те».
Англійські і голландські мореплавці вперше встановили свої контакти з Китаєм через порти Південно-Східної частини Китайської імперії і в подальшому отримали від китайського уряду дозвіл відвідувати саме тільки ці порти і не намагатися проникати в інші частини Китаю. Цими портами були Гуанчжоу (Кантон), Саминь (Амой) і Фучжоу, чому вивозяться звідти китайські чаї отримали в Європі назву кантональних або амойскіх.
Серед африканських народів поширені арабська, англійська, французька або португальська варіанти найменування чаю - кожне в прямій залежності від того, хто вперше заніс його в ту чи іншу африканську країну.
Зовсім осібно стоїть назва чаю у поляків - «хербата». Слово це не польське, а злегка видозмінене латинське «герба», що означає «трава» (згадайте «гербарій»). Справа в тому, що чай довгий час застосовували в Польщі виключно як лікарський засіб, він не набув поширення як напій, і продавали тому виключно в аптеках. Аптекарі і дали чаю таку назву, вважаючи, що чаїнки виготовляють з особливого виду «китайської трави». Втім, так думали в XVII столітті і в багатьох інших країнах.