Як ми дізналися в результаті багаторічних розкопок, початих в 1870 р Генріхом Шліманом і закінчених перед другою світовою війною американським археологом Блегеном, приблизно п'ять тисяч років тому, близько 3000 р. До н.е. е. на невеликому пагорбі, розташованому в 5 - 6 кілометрах від південного берега протоки Дарданелли, недалеко від входу в протоку з Егейського моря, вперше поселилися люди і побудували фортецю. Пагорб цей носить зараз турецьке назва Гіссарлик. Мешканці фортеці контролювали торгівлю по суші з Азії до Європи і назад, тримаючи в своїх руках переправу через протоку. Поступово розвивалося мореплавство з Егейського в Чорне море також опинилося під контролем мешканців поселення-фортеці. Безліч золотих виробів, знайдених при розкопках Шлімана, говорить про величезні на ті часи багатства, накопичених в місті.
Близько 1900 року до н. е. пагорб і його околиці захопило нове плем'я, вирощують коней, яких не знали їхні попередники. Нові прибульці будують фортецю, велику за розмірами і більш могутню, ніж колишня.
Близько 1250 р. До н.е. е. якщо судити за археологічними даними, поселення знову було захоплено, зруйновано і спалено, а через деякий час на пагорбі селяться прибульці з центральної Європи. Близько 1100 р. До н.е. е. місто збагнув ще одна пожежа, і пагорб робиться ненаселеним на кілька сот років.
Хто жив в цьому місті, місце розташування якого найбільше відповідає Илиону, або Троє, як він зображений в «Іліаді»? Як називали це місто його жителі, які не залишили будь-яких письмових пам'яток?
В середині II тисячоліття до н. е. землі на схід від Гіссарликском пагорба належали могутньої хетської державі. В анналах хетського царя Тутхалійі IV, який правив приблизно з 1250 по 1220 р. До н.е. е. згадуються дві місцевості, очевидно що знаходилися на північному заході Малої Азії, - Вилусия і Труіса: одне з цих назв, швидше за Вилусия, ймовірно, носив місто на Гіссарликском пагорбі, який греки згодом називали Илионом (в давніші часи Віліоном), або Троєю. З тих же хетських анналів ми дізнаємося, що Вилусия входила в воювала проти хетів коаліцію.
Захопити настільки потужно укріплене поселення могла або регулярна армія, або переселяються з дружинами і дітьми войовниче плем'я, що може влаштуватися навколо міста і зробити тривалу облогу. Так як, за археологічними даними, прибульці оселилися лише через деякий проміжок часу після руйнування міста, найімовірніше припущення, що його взяло Хетське військо царя Тутхалійі IV: аннали дійшли до нас не повністю, і про захоплення Вилусии могло говоритися в втраченої для нас частини анналів .
Серед хетських документів, знайдених при розкопках хетської столиці Хаттусас, виявлений уривок епосу на лувійських мовою, близькою до хеттскому, в якому згадувалася «крута ВІЛУСС». Очевидно, доля міста на крутому пагорбі Гіссарлик хвилювала народи хетської держави, бо тільки такі події знаходять відображення в героїчному епосі.
Однак не менше враження доля Вилусии справила на що з'явилися на Балканському півострові близько 1900 року до н. е. і поступово заселяли острова Егейського моря стародавніх греків. У XV в. до н. е. вони влаштувалися міцно на південно-західному краю Малої Азії, заснувавши місто, який пізніше називався Мілет. Незабаром повинні були вони познайомитися і з Вілусіей: коли в VIII ст. до н. е. буде створюватися «Іліада», пагорб Гіссарлик буде покритий руїнами і Гомер зможе систематично характеризувати троян як «конеборних», лише спираючись на півтисячолітнього традицію, запам'ятати, що жителі Вилусии виділялися серед сусідніх народів тією роллю, яку у них грала кінь. Відносини грецьких племен, які, очевидно, іменували себе ахейцями (ахайвой), з Вілусіей, мабуть, не були мирними: про це свідчить саме та обставина, що облога Вилусии (в мові греків Іліона) і її взяття опинилися в центрі грецької епічної традиції, бо ця традиція, як показує героїчний епос шумерів і германців, тюркських народів і слов'ян, не будує своїх сюжетів з нічого, завжди вирушаючи від якихось реально мали місце зіткнень. Греки могли робити і самостійні військові експедиції проти Валусиев-Илиона (вони навряд чи могли закінчитися взяттям міста), могли брати участь і у війні, яку вів проти Вилусии і її союзників хітіті цар: хеттская держава перебувала в жвавих зносинах з одним з ахейских грецьких держав , що має назву в хетських текстах як Ахійава і знаходилося, швидше за все, на о. Родосі. Греки могли бути і в числі тих, хто оселився на Гіссарликском пагорбі після руйнування міста.
Намагатися витягти з гомерівських поем подробиці історичних подій марно; хоча героїчний епос завжди відправляється від якихось справжніх історичних фактів (і ми це можемо довести, коли в нашому розпорядженні є незалежні свідоцтва про ці події), епос так трансформує історичну реальність в дусі своєї специфічної поетики, що ніяка реконструкція реальних подій на основі одного епосу неможлива: ми не могли б відновити по російських билин навіть у загальних рисах події історії Київської Русі, якби не знали їх з літописів.
Лише згадка в хетських текстах Труіси дає нам підставу припускати, що в грецьку епічну традицію про війну і взяття Іліона - Трої проникли також і якісь відгомони військових подій, пов'язаних з містом Труісой, скільки-небудь чітко помітні лише в нез'ясовно інакше подвійному назві осаджувати греками міста - Троя - Илион.
Перейдемо тепер від історичних подій до самої давньогрецької епічної традиції. Витоки її сягають принаймні до початку III тисячоліття до н. е. до часу, коли предки греків та інших індоєвропейських народів (в тому числі, мабуть, і мешканців пагорба Гіссарлик з 1900 по 1250 р. до н.е. е.) жили ще на їх загальної батьківщині, швидше за все в наших северопричерноморских степах. Греки, коли вони з'явилися на Балканському півострові на початку II тисячоліття до н. е. співали під акомпанемент ліри пісні про славні подвиги воїнів минулих століть. Завоювання Балканського півострова і військові експедиції II тисячоліття до н. е. зробилися поштовхом для створення нових пісень, вбирають в себе стародавню традицію і пристосовуватися її до нових обставин. При розкопках Пилосского палацу, зруйнованого ок. 1200 р. До н.е. е. виявлена фреска, що зображає що сидить фігуру, що грає на лірі, очевидно, акомпануючи собі, так як сольна гра на лірі була відома грецької традиції. Висловлювалися припущення, що на фресці зображено божество, але нікому не спало б на думку вкладати ліру в руки божества, якби співак, акомпанує собі на лірі, ні звичної фігурою в микенском суспільстві. У гробниці мікенської епохи, розкопаної в Меніді, недалеко від Афін, виявлені залишки шолома і двох лір; похований в ній людина могла бути в чомусь схожий на гомерівського воїна Ахілла, що співав, сидячи у себе в наметі, про ( «славні діяння мужів» і акомпанував собі на лірі.
Ще гомерівські поеми, просякнуті духом нової епохи, збережуть все ж як уламок праіндоєвропейської примітивного героїчного епосу разючу словосполучення «нев'януча слава», як збережуть його і священні гімни староіндійської «Рігведи». В середині II тисячоліття до н. е. в грецьку епічну традицію увійде і збережеться опис великого, «подібного вежі», щита, що закриває воїна з голови по ніг; до раннемикенской епохи сходить і згадується в «Іліаді» (Х, 261 - 271) шкіряний шолом, прикрашений кабанячими іклами. У послемікенскіе часи таких щитів і шоломів не було у вжитку, і Гомер міг знати про них лише з поетичної традиції.
Героями епічних пісень в микенское час робляться царі тодішніх держав, відомих нам, як, наприклад, Микенское і Пілосское царства, столиці яких постали перед нашими очима в результаті археологічних розкопок, і інших, які нам відомі гірше або зовсім невідомі.
Але епос вибірковим у використанні історичних подій; з безлічі військових зіткнень епохи експедиція під Трою, мабуть, вже незабаром після самої події зайняла важливе місце в епічної традиції, в репертуарі співаків-аїдів. Зайняли в кінці кінців друге місце пісні про походи на місто Фіви в Середній Греції і про жахливу долю царя Едіпа, мабуть, також беруть у своїх джерелах до Мікенськой епосі.
Незабаром після загибелі Трої страшна катастрофа спіткала микенский світ. Палаци Пилоса і Мікен і Пелопоннесі були спалені, що вцілів палац в Тиринфе був покинутий його мешканцями. Єгипетські і хетські джерела говорять про нашестя досі невідомих народів, вразив все східне Середземномор'я. У микенскую Грецію вторгаються з півночі знялися з місця під натиском сусідів грецькі племена еолійцев і дорійців, які жили до цих пір родоплемінних строєм десь на північ від Балканського півострова. Настає епоха послемікенского занепаду. Вироби художнього ремесла стають грубими, примітивними. Складна складова писемність мікенських палаців, так зване лінійне письмо Б, була забута. Греки знову стали безписемні народом - настає епоха, яку прийнято називати «темними віками». Життя греків набуває форми, характерні для народів, що жили родоплемінних строєм і зруйнували більш високу культуру, як це зробили германці під час великого переселення народів або предки індійців арьи, що зруйнували в XIV - XIII ст. до н. е. протоіндійской цивілізацію. У центрі інтересів такого племені - військові експедиції ватажків з їх дружинами, захоплення і поділ здобичі, героїчна смерть в поєдинку з ворогом, слава подвигів - за життя і після смерті. Ідеальною формою вираження ідеології такого суспільства є героїчний епос: нею пройняті пісні древнеисландской «Старшої Едди», індійська «Махабхарата», героїчний епос тюркських народів.
Греки еолійського племені, жили спочатку на північ, засвоюють поетичну традицію Мікенськой епохи, об'єднують її зі своєю власною: мова гомерівських поем свідчить про те, що поетична традиція мікенських часів дійшла до Гомера через еолійських аїдів - творців героїчних епічних пісень перших послемікенскіе століть.
Чітко врегульований віршований розмір - гексаметр, де кожен вірш складався з шести стоп з правильним чергуванням довгих і коротких складів, характерним для всієї давньогрецької поезії, невигадлива урочиста мелодія віршів, які співали під акомпанемент ліри, - все це ще більше піднімало пісня аеда над рівнем повсякденного існування слухачів.
Тим часом Греція поступово виходила зі стану важкого економічного занепаду, політичної і культурної деградації, в які вона впала після загибелі мікенських царств. У Х ст. до н. е. греки починають в помітних кількостях виплавляти залізо, і воно поступово витісняє бронзу як матеріал для виготовлення знарядь праці і зброї. Настає підйом землеробства, ремесла і торгівлі, збільшується чисельність населення. Відроджується на новій основі образотворче мистецтво - Вазова живопис, рельєфи на бронзі, скульптура. Релігійні свята і похоронні церемонії збирають все більше людей з сусідніх місцевостей, і виконання епічних поем змагаються між собою в майстерності аедамі стає невід'ємним елементом святкових або траурних церемоній.
Нарешті, близько 800 року до н. е. греки запозичують у фінікійців і пристосовують до грецької мови фінікійський алфавіт. Протягом VIII ст. до н. е. він поширюється, як про це свідчать написи, по всьому грецькому світу. Цим закінчився тривав чотири століття період, протягом якого послемікенскіе греки обходилися без писемності, період формування давньогрецького народного героїчного епосу.
І ось в той самий час, коли почався підйом все прискорювався у висхідному темпі, десь у іонійських колоніях - на островах або в Малій Азії - традиційне мистецтво аеда засвоїв юнак, наділений від природи поетичним генієм, якої не проявлявся до того і проявився з тек пір всього кілька разів протягом всієї історії людства. Ім'я його - Гомер.
Сім міст, сперечаючись, звуться вітчизною Гомера:
Смірна, Хіос, Колофон, Пілос, Аргос, Ітака, Афіни.
Поеми такої довжини і такої складної структури, як «Іліада» і «Одіссея», що не