Весь цей край живе своїм життям, але все одно і тут майже завжди присутня людина. Ось співають птахи в кущах біля струмка. З сусіднього болота лунають голоси качок. У небі грізно ширяє хижак. І весь цей спокійний і розмірений хід життя відразу порушує шум швидкого поїзда, який несе різних людей і різні вантажі.
І тут, ніби на знак незгоди з стороннім шумом, в густій траві лунає скрипуче: "Крек! Крек!" - це подав голос деркач.
Деркач - невеликий птах із сімейства пастушкових. Його будинок - вологі луки, густо порослі травою і чагарниками. У таких місцях деркача можна чути і вдень, але частіше за все він подає голос вночі. Коли на заплавні луки лягають сутінки, і денні голоси замовкають, крик деркача звучить голосно і чути на великій відстані: "Крек! Крек! Крек! Крек."
Ось для зустрічі з цим птахом ми з моїм другом Валерієм та зібралися цієї ночі відвідати луки. Речі зібрані, апаратура перевірена, кілька слів старших колег в напуття - і ми вже в дорозі.
У цю ніч деркачів було мало. Чулися голоси всього трьох птахів, і то в далеких кутах луки.
Перша спроба підійти до птаха ближче не увінчалася успіхом - деркач замовк і причаївся. Слідом за першим замовк і другий деркач, біля річки. Порадившись, ми вирішили спробувати ще раз, і не поспішаючи, виробляючи якомога менше звуків, попрямували на голос деркача під лісом.
Шлях був не з легких. По прямій було, напевно, не більше п'ятисот метрів, але траплялися постійно на нашій дорозі болітця і струмочки змусили нас витратити на їх обхід близько півгодини.
І ось нарешті голос птиці вже зовсім поруч - до деркача всього метрів тридцять. В блокнот записую координати, час та інші необхідні дані, і починається робота.
Записавши голос деркача на магнітофон з відстані, ми підходимо до нього ще ближче і включаємо другий магнітофон зі стимулятором. Стимулятором служать нам записи голосу деркача, зроблена рік тому.
"Крек! Крек! Крек! Крек." - полилося з динаміків. Наш деркач в замішанні. Але потім хвилинне здивування і мовчання змінюється грізним "Крек! Крек!" Він ніби попереджає непроханого гостя: "Це моя територія!".
Але магнітофон не налякаєш, він як і раніше працює в руках у мого друга. Деркач ще раз обурено "крекнул" і замовк. Мм теж вимкнули магнітофон. Тишу тепер порушували тільки жаби і рідкісні нічні птахи. Через кілька хвилин трава неподалік захиталася і зашаруділа, і з цього звуку стало зрозуміло, що птах наближається до нас.
- Готуємося, - пошепки сказав я своєму другові і витягнув вперед руку з диктофоном. Валера потихеньку, без шуму, включив магнітофон. "Крек! Крек!" - знову видав динамік.
І раптом прямо біля наших ніг з'явився деркач. Невисока сіренька птах бігала між нами.
Я повільно опускаю руку з диктофоном - запис включена. Не можна нічого упустити. Валера продовжує програвати касету з торішньої записом ще кілька секунд, до першого крику нашого деркача, і вимикає магнітофон. "Крек-Крек! Крек! Крек!" - різкий скрип лунає у моїх ніг. Деркач схоплюється на мій чобіт, озирається і продовжує кричати: "Крек! Крек! Крек!"
Так триває кілька хвилин. Потім наш деркач, впевнившись, що прогнав порушника своєї території, так само раптово, як і з'явився, зникає в густій траві. І по віддаляється від нас шелесту трави ми здогадуємося, що птах попрямувала в ту саму сторону, звідки і прибігла до нас.
Ми з другом переглянулися. Робота виконана, можна йти назад в табір.
Через годину ми сиділи біля вогнища, пили чай і згадували недавня подія. Ми прослухали наші записи кілька разів. Все вийшло чудово: близький і природний звук, саме те, що нам потрібно. Завтра вранці ми ще раз прослухаємо запис разом з колегами, розберемо, зробимо висновки, вислухаємо поради.
Уже світало, коли ми забралися в свій намет, щоб трохи поспати. Засинаючи, я згадував нашого деркача - беззахисне створіння, яке стало в деяких країнах Європи дуже рідкісним. Згадував я і те, як ще в дитинстві знайшов на сінокосі двох мертвих пташенят деркача, загиблих під косаркою трактора.
Але свіжіші спогади були радісними. Я згадував, як деркач стояв на моєму чоботі і смішно озирався, повертаючи головку з боку в бік. Посміхаючись, я почав засинати. А з луки долинало до мене ледь чутне: "Крек! Крек! Крек! Крек!"