Стівенсон, Роберт Льюїс
(1850 - 1894)
Стівенсон, Роберт Льюїс (Stevenson, Robert Louis - 13.11.1850, Едінбург - 03.12.1894, о. Уполу, Самоа) - англійський письменник.
Стівенсон народився в сім'ї морського інженера. З діда-прадіда Стівенсоні були будівельниками маяків і винахідниками. Головною справою життя Томаса Стівенсона, батька майбутнього письменника, було будівництво маяка Скеррівор. Близькість моря, вітрила і хвилі, суворі рифи - все це згодом позначиться на творчості письменника. Єдина і вкрай болюча дитина, він протягом усього свого життя страждав на сухоти і ніколи не відчував себе цілком здоровим.
До тринадцяти років здоров'я хлопчика трохи зміцнішало, і його влаштували на навчання в закритій школи. Поїздки по Шотландії під час літніх канікул залишили глибокий слід в душі хлопчика: розповіді про аварії корабля, невблаганні буруни, гірські вершини розвивали уяву майбутнього письменника. Стівенсон гаряче полюбив рідний край, його природу і історію. Згодом він напише про Шотландію оповідання та нариси, вірші і романи, підготує обробки народних вірувань. Він з гордістю вважатиме В. Скотта своїм родичем, з чисто хлоп'ячим прагненням до романтики і пригод тішити себе надією на те, що, можливо, він походить від Роб Роя, Мак Грегора або принаймні від його клану.
У 1867 р Стівенсон вступив до Единбурзького університету і почав вивчати юриспруденцію на вимогу батька, вкрай засмученого відмовою сина продовжити сімейну традицію і стати інженером. У студентські роки (1867-1873) його відносини з батьком стали дуже складними. Стівенсон епатував «добропорядний» Едінбург своєї богемної поведінкою, недбало одягався, відвідував «притулку гріха» - все це дратувало батька, і він в серцях навіть позбавив сина права на спадок.
Стан здоров'я Стівенсона погіршився, і за порадою лікарів він поїхав на південь, до Франції. Непоквапом просуваючись по незнайомих місцях від Дувра до Ментон, Стівенсон почав створювати свої перші дорожні нариси. Опинившись чудовим мандрівником, маючи гостре око і талант сходитися з людьми, Стівенсон в 1873 р юнацькими дорожніми нотатками почав перелік своїх публікацій. Від цього часу і до самої смерті Стівенсон щорічно публікувати хоча б одне новий твір. Життя у Франції були для Стівенсона щастям. Серед багатьох його захоплень цього періоду слід назвати середньовічну поезію.
Повернувшись додому після тривалого лікування, здавши випускні іспити з шотландського права і отримавши звання адвоката, Стівенсон сфотографувався в мантії і перуці, прибив на двері мідну шильда і почав зрідка навідуватися до «Парламентського залу». Але досить скоро він навіть перестав вдавати, ніби займається адвокатською практикою. З тих пір сенсом його життя стала літературна діяльність.
У1876 р в життя Стівенсона увійшла Фенні Озборн. Коли вони зустрілися, їй було 36 років. Вона жила з дітьми окремо від чоловіка. Її доньці Белл на той час виповнилося сімнадцять (в останні роки життя Стівенсона, в Ваїлімі, на Самоа, вона стане вірним помічником і секретарем письменника), а син був школярем (Ллойду Озборн судилося стати для Стівенсона іншому забав і першим слухачем багатьох його книг) . Стівенсону тоді було 26 років. Він запропонував Фенні отримати розлучення і вийти за нього заміж. Три з половиною роки минуло з часу їх першої зустрічі до одруження. Фенні була американкою, вольовий, розумною і «практичної» жінкою. Завдяки її зусиллям, в кінці кінців, відбулося остаточне примирення Стівенсона з батьком.
Спочатку батьки, щоб перешкодити цьому шлюбу, позбавили сина матеріальної підтримки. Але вони недооцінили силу його почуттів і забули про «кремінь» його характеру. Заради Фенні Стівенсон перетнув в корабельному трюмі океан, подолав двотижневу подорож в американському потязі без спального вагона. Хворий, змучений, напівжебрак, він з'явився перед Фенні несподівано для неї самої, поставивши жінку в дуже скрутне становище. Він зазнав поневірянь і злиднів, за крок від смерті (знову загострився туберкульоз), і все ж в травні 1880 р змучені закохані нарешті одружилися.
Всі ці роки Стівенсон невтомно і дуже багато працював, одна за одною виходили його книги. Навіть прикутий до ліжка після чергової горловий кровотечі - напівсліпий, з прив'язаною рукою, він не залишав літературної справи. Незважаючи на те, що здоров'я Стівенсона знаходилося в критичному стані, його твори залишалися яскравими, повними оптимізму і мали великий успіх у читачів.
Смерть батька дозволила письменникові змінити своє життя. Спочатку він з сім'єю переїхав в Америку, а тоді найняв яхту «Каско» і протягом семи місяців плавав у Південних морях. Морські мандри повернули Стівенсона до життя, він знову сповнився сил, міг спілкуватися з людьми, гребти, їздити верхи, прорубувати дорогу в заростях. Життя здавалося йому чарівною казкою. У Південних морях скаженіли жахливі шторми і шквали, а плавання між островами було дуже небезпечним. Але досвід показав, що тільки живучи поблизу екватора, Стівенсон відчуває себе добре. Тому він вирішив купити ділянку землі, і його вибір припав на Ваїліму ( «П'ять річок»). Так до кінця своїх днів Стівенсон залишився жити серед тубільців, на острові Уполу, одному з островів Самоа. Він вивчав місцевий фольклор, дружив з місцевими жителями, брав участь в їх житті, із задоволенням їздив верхи і багато працював не тільки за письмовим столом, а й фізично.
Ще за життя Стівенсон став легендою. Творцем цієї легенди в значній мірі був він сам. На острови Океанії, де жив письменник, відправлялися натовпу паломників. В його будинку підлягає гостювали друзі. В урочистих випадках прислуга Стівенсона пишалася в розфарбованих королівськими квітами пов'язках на стегнах. Інтерес до особистості Стівенсона, до його життя на островах, до його пригод був величезним. (Навіть Д. Голсуорсі ризикнув вирушити в нелегкий і неблизький шлях). Стівенсон створив навколо себе пригодницький світ, а його життя тільки підсилювало враження від написаних ним книг. Сага життя Стівенсона була як би застосуванням до його творів.
Під зірками небосхилу
Покладіть мене в могилу.
Я любив цю землю милу,
Жив щасливий, помер щасливий.
І на простому камені
Вікарбуйте ви через:
Повернувся моряк додому,
З пагорбів прийшов мислівий.
У літературно-критичних роботах «Студії про добре знайомих людей і книгах» ( «Familiar Studies of Men and Books», 1882), «Спогади і портрети» ( «Memories and Portraits», 1887) і ін. Стівенсон створив галерею літературних портретів. В одній з кращих статей першої збірки, присвяченій В. Вітмену, С писав, що хоче «вчити народ радості», що уроки ці повинні звучати бадьоро і піднесено »,« повинні зміцнювати в людях мужність ». Отже Г. Олдингтон цілком справедливо назвав літературні етюди Стівенсона про творчість Е. По, Ф. Війона, Шарля Орлеанського, Г. Бернса «маленькими шедеврами».
Блискуча стівенсонівська іронія проявилася в двотомному збірнику оповідань Нові арабські ночі »(« New Arabian Nights », 1882), яку письменник написав, наслідуючи знамениті арабські казки« Тисячі і однієї ночі ». Це дотепна і змістовна пародія на пригодницьку літературу, на усталені в ній шаблони. Основу другого тому цього видання складають розповідь «Нічліг Франсуа Війона» і коротка повість «Будинок на дюнах» ( «The Pavilion on the Links»), які не мають нічого спільного з задумом казок, проте потрапили до другого тому, очевидно, з чисто видавничих міркувань. Це своеобраВНОе продовження літературного дослідження про життя Ф. Війона, французького поета XV в. спроба розглянути його характер на тлі умов життя. Ці два твори дають можливість ясно відчути самобутність стівенсонівського неоромантизму.
Світову славу Стівенсону приніс роман «Острів скарбів» ( «Treasure Island», 1883). Книга належить до жанру пригодницької літератури для підлітків і серед книг цього типу, безперечно, займає почесне місце. До історіям про скарби і піратів, вбивства і шторми Стівенсон звернувся в догоду Ллойду, який виявився добрим «натхненником»: його смак поділяють підлітки всіх поколінь.
Усюди дощ, він ллє на сад,
На синій ліс в імлі,
На наші парасольки і -
У морях - на кораблі.
І здається, ніби дуже легко визирнути у вікно, подумки абстрагуватися від мокрого листя і знайомих парасольку, побачити морські простори і вітрила. Здається, що для цього потрібно лише підняти голову і відірвати погляд від буденності. Своїми творами Стівенсон рятує від суєти буднів. Він любив поезію, в юності змагався з друзями в створенні віртуозних середньовічних форм, писав вірші для дітей. Окремі його вірші увійшли в антології англійської поезії.
Морально-етичні проблеми цікавили письменника протягом усього його життя. У їх вирішенні він спирався як на традицію романтиків, так і в певній мірі на творчість Ф. Достоєвського. Проблему добра і зла в людській натурі Стівенсон розкриває в повісті «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда» ( «The Strange Case of Dr. Jekyll and Mr. Hyde», 1886) на темі роздвоєного існування головного героя. Успішний, розпещений заможністю і розкішшю доктор Джекіл, вдавшись до пильної самоспостереження, зумів дивним способом за допомогою чарівного зілля виділити в самостійну істоту втілення своїх низинних поривів. Так на світ з'явився жахливий містер Хайд, злочини якого привели до зловісних наслідків: зло витіснило добро в натурі доктора Джекіла, і герой гине. Його самогубство свідчить про те, що ті краплі людяності, які ще залишалися в ньому, повстали проти зла і жорстокості. Ця книга мала грандіозний успіх серед читачів, саме той успіх, заради якого Стівенсон працював все своє життя.
Стівенсон був беззавітно відданим своїй письменницькій справі, він не припиняв роботи навіть тоді, коли хвороба приковувала його до ліжка, коли крутилася від слабкості голова і мучив кашель. Коли йому забороняли говорити і він був змушений вдаватися до азбуки глухонімих - так він часто диктував Беллі свої останні твори.
На українській мові ряд творів Стівенсона переклали Є. Крижевич, М. Новікова, Г. Доценко, П. Таращук, Ю. Лісняк, Ю. Корецький, А. Терех, М. Стріха та ін.