Три дні потому Бінго доложіл- що Розі М. Бенкс - саме то- що потрібно-і безсумнівно годиться для застосування в усіх військових частинах і з'єднаннях. Старий Літтл спершу було взбрикнул і спробував чинити опір зміні літературної дієти - он дескать- не великий любитель белетристики і все життя дотримувався виключно солідних періодичних видань; але Бінго зумів приспати його пильність і прочитав йому першу главу «Нд 'заради любові» перш-ніж той встиг опомніться- і після цього книги міс Бенкс пішли «на ура». З тих пір вони прочитали «червону троянду літа» - «Навіжена Мертл» - «Фабричне дівча» і дісталися до середини «Сватання лорда Стратморліка».
Все це Бінго повідомив мені захриплим голосом-.
додаткова інформація
Випадковий уривок з книги:
- Тут щось нечисто, - сказав я. - З чого це раптом твій дядько запрошує на обід людини, якого в очі не бачив?
- Шановний містер йолоп, я тобі тільки що пояснив: він знає, що ти мій найближчий друг, що ми разом вчилися, і так далі.
- Гаразд, припустимо. Але ти-то з чого так про це клопочеш?
- Я ж сказав, у мене є одна ідея. Я хочу, щоб ти повідомив дядькові про мої наміри. У мене просто духу не вистачить.
- І це говорить мій друг!
- Так, але всьому є межа!
- Берті, - з докором мовив він. - Колись я врятував тобі життя.
- Хіба ні? Значить, комусь іншому. Але все одно, ми разом росли, і все таке. Ти не можеш мене підвести.
- Ну добре Добре. Але коли ти заявляєш, ніби у тебе не вистачить духу на якусь нахабство, ти себе недооцінюєш. Людина яка…
- Значить, домовилися, - сказав Бінго. - Завтра в годину тридцять. Стережися, щоб не спізнюйся!
Повинен зізнатися, що чим більше я розмірковував про майбутню мені місії, тим менше мені подобалася вся ця затія. Припустимо, Бінго прав, і обід дійсно буде шедевром кулінарного мистецтва. Чи не все одно, які кулінарні шедеври значаться в меню, якщо тебе спустять зі сходів перш, ніж ти встигнеш покінчити з супом. Однак слово Вустер свято, непорушно і таке інше, і на наступний день рівно о першій годині тридцять я нетвердою ходою піднявся сходами ганку будинку номер шістнадцять по Паунсбі-Гарденз і подзвонив. А через півхвилини я вже стояв у вітальні і тиснув руку самому товстому людині, якого мені в житті доводилося бачити.
Поза всяким сумнівом, девізом сім'ї Літтл було «різноманітність видів». Скільки я пам'ятаю Бінго, він завжди був довготелесим і худим, шкіра та кістки. Зате його дядько зумів підвищити середньостатистична вага членів сім'ї до рівня набагато вище норми. Коли ми потисли один одному руки, моя рука буквально потонула в його долоні, і я всерйоз затурбувався, чи вдасться її звідти витягти без спеціального водолазного спорядження.
- Містер Вустер - я щасливий ... я задоволений ... велика честь ...
Я зрозумів, що Бінго - з якоюсь таємною метою - розхвалив мене понад усяку міру.
- Ну, що ви ... - зніяковів я.
Товстун відступив на крок, як і раніше не випускаючи мою руку.
- Ви такі молоді і вже стільки встигли зробити!