Одного разу на світ з'явився він - наша дитина. І ми стали щасливими володарями маленького кричущого грудочки, якого з нетерпінням чекали. Почалася повсякденна турбота, опіка, виховання, любов до нашого чаду. У перші місяці життя тільки материнська любов і інтуїція допомагає зрозуміти потреби нашої дітки: коли їсти, коли пити, коли памперс поміняти.
З кожним днем стає все цікавіше і тепліше наша турбота. Ось малюк починає усміхатися нам, реагувати на наш голос, і ми в свою чергу віддаємо все більше любові і ласки.
Через рік - наш малюк бігає по дому і розуміє всі прохання своїх батьків. Разом з цим починаються і капризи і вимоги: «хочу», «дай», «не буду». А з нашого боку перші заборони і перші вимоги.
Потихеньку наше чадо росте. І ми радіємо кожному його маленькому досягненню. У нас викликає захват найменша самостійність нашої дитини. Перша самостійно з'їдена ложка каші, перші самостійно одягнені дитячі колготки. перша самостійно заправлена ліжечко.
І так, потроху наша дитина дорослішає. Саме в цей час йому важливе кожне наше схвалення, кожна похвала, заохочення і зауваження. Дуже важливо показати діткам схвалення або засудження його поведінки і вчинків. Якщо лаяти, то за якусь дію. Правильно не "ти поганий», а «ти погано вчинив». Крім того, потрібно навчить дитину правильно показувати свій гнів і своє невдоволення. Пояснити йому природу і особливості емоцій і негативних, і позитивних, чому так відбувається і як правильно на це реагувати. Саме тут закладається ставлення дитини до самої себе. Нам потрібно виховати його повноцінно розвиненою особистістю, впевненою в собі, без комплексів. Дуже важливо, щоб дитина отримувала менше негативу, більше уваги, щоб він почув кожен відповідь на своє питання, щоб кожен його страх був зрозумілий, і щоб кожна проблема була вирішена. Саме це сприяє тому, що дитина буде сприймати себе цілісно і впевнено.