Великий дзвін у Больє дзвонив. Далеко-далеко розносилися по лісі його співучі, все наростаючі звуки. Працівники, які добували торф в Блекдауне, і рибалки на Ексі чули, як в спекотному літньому повітрі дальній дзвін гуде то голосніше, то слабше. У тих місцях звуки ці були звичними, настільки ж звичними, як балаканина сойок або крик бугая. Однак і рибалки і селяни піднімали голови, запитально переглядаючи, бо Angelus вже пролунав [1] Ангел (господній) (лат.) - назва молитви, що починається цими словами, і дзвону, який закликав до цієї молитви тричі на день рано вранці, в опівдні і до вечора. Тут мається на увазі полуденну Angelus. а до вечерні було ще далеко. Чому ж дзвонить дзвін в Больє, якщо тіні вже не короткі, але ще й не довгі?
Групами поверталися монахи в монастир. По трав'янистих алеях, уздовж яких росли викривлені дуби і покриті лишайником берези, поспішала одягнена в біле братія на заклик дзвони. Ченці покинули виноградники і давильню, телятники і бичачі хліви, ями, де брали глину, солеварні, навіть далекі кузні в соул і Мизу св. Леонарда і все кинулися в монастир. Це не було несподіванкою: прудконогий вісник оббіг в минулу ніч найвіддаленіші володіння абатства і залишив кожному ченцеві виклик на третю годину після полудня. Настільки спішного виклику не пам'ятав навіть сторож старий Панас, ось уже багато років чистив дверний молоток біля воріт, а він почав його чистити через рік після битви при Баннокберне.
Чужинець, нічого не знає ні про монастир, ні про його величезних багатствах, все ж, дивлячись на братів-ченців, міг би скласти собі уявлення про лежали на них різноманітних обов'язки і про їхню діяльність на широко розкинулись монастирських землях, центром яких було старовинне абатство . І коли вони, схиливши голови і беззвучно ворушачи губами, по двоє і по троє неквапливо входили в його ворота, лише на дуже небагатьох не було слідів повсякденної праці. У двох кисті рук і рукава були забризкані червонуватим виноградним соком. Бородатий монах ніс в руках сокиру з широким сокирищем, на спині - в'язку хмизу, а поруч з ним крокував інший, тримаючи під пахвою ножиці для стрижки овець, причому білі шерстинки налипли на його ще більш білий одяг. По дорозі тяглася довга, безладна низка людей з лопатами і мотиками, а позаду всіх два ченці тягли величезну корзину з тільки що спійманими коропами, бо це було під п'ятницю і належало наповнити п'ятдесят дерев'яних тарілок і наситити стільки ж дужих їдців. У всій цій юрбі чи знайшовся б хоч один монах, чи не забруднений і не втомлений, але абат Бергхерш був вимогливий і до себе і до інших.
А тим часом в просторому, високому спокої, призначеному для особливо важливих випадків, нетерпляче походжав сам абат, стискаючи на грудях довгі, бліді, нервові пальці. Його змарніле, виснажене роздумами особа з запалими щоками говорило про те, що людина цей дійсно поборов в собі внутрішнього ворога, з яким кожному з нас судилося зустрітися, і все ж важко постраждав у цій боротьбі. Розтрощивши свої пристрасті, він майже що поламав самого себе. Однак яким би тендітним не здавався його вигляд, в очах під навислими бровами час від часу спалахувала шалена енергія, яка нагадувала людям про те, що він з войовничого роду і що його брат-близнюк сер Бартоломью Бергхерш належить до тих славних суворих воїнів, які поставили хрест св. Георгія перед воротами Парижа. Стиснувши губи і насупивши чоло, абат крокував взад і вперед по дубовому підлозі, немов живе втілення аскетичного духу, а великий дзвін продовжував гриміти і гудіти над його головою. Нарешті дзвін припинився, що завершився трьома стабільними ударами, і не встигло затихнути їх відлуння, як абат став бити в маленький гонг, який йому подав келейник.
- Що ж, браття зібралася? - запитав абат на англо-французьким діалекті, який був прийнятий в монастирях того часу.
- Прийшли, - відповів Белець; очі його були опущені, і руки схрещені на грудях.
- Тридцять два інока і п'ятнадцять послушників, преподобний отець. Брат Марк з спікари [2] спікари - склад для необмолоченного хліба, клуня (середньовічний латинізм). хворий лихоманкою і не зміг прийти. Він сказав…
- Що б він не сказав, лихоманка чи ні, а він зобов'язаний був з'явитися на мою кличу. Його дух має зламати, як і дух багатьох в цій обителі. Але і ти сам, брат Франциск, як мені повідомили, двічі щось сказав вголос, коли за трапезою читали житія найшанованіших святих. Що ти можеш привести в своє виправдання?
Келейник стояв мовчки і смиренно, все так же схрестивши руки на грудях.
- Одну тисячу Ave [3] Богородиці, діво, радуйся (лат.). і стільки ж Credo [4] Вірую (лат.). Прочитаєш їх стоячи, з піднятими руками, перед вівтарем пресвятої Діви. Може бути, це нагадає тобі, що творець наш дав нам два вуха і лише один рот, як би вказуючи на подвійну роботу вух в порівнянні з ротом. Де наставник послушників?
- У дворі монастиря, преподобний отець.
- Попроси його сюди.
Сандалії келейника застукали по дерев'яній підлозі, і кована залізом двері зойкнула на своїх петлях. Незабаром вона знову відкрилася, і увійшов невисокий, кремезний монах з масивним, вольовим обличчям і владними рухами.
- Ви посилали за мною, преподобний отець?
- Так, брат Ієронім, я хотів би, щоб з цією справою було покінчено по можливості без шуму, але все ж нехай воно послужить для всіх повчанням.
Абат перейшов на латину, бо ця мова своєю старовиною і урочистістю більше підходив для обміну думками між двома людьми, які займають в ордені високі пости.
- Може бути, найкраще - не допускати послушників? - запропонував наставник. - Як би згадка про жінці не відвернуло їх розум від благочестивих роздумів і не звернуло їх помисли до мирському злу!
- Жінки! Жінки! - простогнав абат. - Святе християнство справедливо назвало їх radix malorum. [5] Корінь зла (лат.). Починаючи з Єви яка користь був від них? А хто подав скаргу?
- Благочестивий і праведний юнак.
- Світильник і приклад для кожного послушника.
- Нехай тоді питання буде вирішено згідно з нашими давніми монастирським звичаєм. Нехай вікарій і його помічник введуть братів відповідно до їх віком, а також брата Іоанна, обвинуваченого, і брата Амвросія, обвинувача.
- Нехай зберуться в північній аркаді. Стривай! Нехай помічник вікарія пошле до них псаломщика Фому і той шанує їм з «Gesta beati Benedict!» [6] Діяння блаженного Бенедикта (лат.). Це утримає їх від нерозумної і шкідливою балаканини.
Абат знову залишився один і схилив худе, сіре обличчя над ілюстрованим молитовником. Він перебував в тій же позі, поки найстаріші монахи повільно і з незворушним виглядом входили в кімнату і сідали на довгих дубових лавах, що тягнулися вздовж стін. На дальньому кінці в двох високих кріслах, таких же масивних, як і крісло абата, хоча і не прикрашених настільки вишуканою різьбою, сиділи наставник послушників і вкрай - повний, ставний священик з темними грайливими очима і густий порослю кучерявого чорного волосся навколо тонзури. Між ними стояв худорлявий, блідий монах, якому було, як видно, не по собі, він переминався з ноги на ногу і нервово поплескував себе по підборіддю затиснутим в руці довгим сувій пергаменту. Абат зверху дивився на ряди осіб, здебільшого засмаглих і незворушних, - їх байдужий погляд і гладка шкіра свідчили про безтурботному одноманітності їхнього життя. Потім він звернув нетерплячий, палаючий погляд на блідолицього ченця, що стояв перед ним.
- Скарга подана тобою, як я дізнався, брат Амвросій, - сказав він. - Так осінить нас нині своєю добротою святий Бенедикт, патрон нашого монастиря, і хай допоможе він нам в наших рішеннях. Скільки пунктів звинувачення?
- Три, преподобний отець, - відповів чернець стиха.
- Ти виклав їх відповідно до звичаю?
- Вони записані на пергаменті.
- Нехай пергамент віддадуть братові вікарію. Введи брата Іоанна, треба, щоб він вислухав, в чому його звинувачують.
Цей брат Іван звинувачується в наступному:
По-перше, що коли на вищезгаданому святі Успіння послушникам було подано слабке пиво з розрахунку по одній кварті на чотирьох, брат Іван випив залпом весь глечик, завдавши тим шкоду брату Павлу, братові Порфирія і брату Амвросія, колишнім ледь в змозі потім з'їсти солону тріску , зважаючи на їх надзвичайну спраги ".
При цьому урочистому звинуваченні послушник підняв руку, губи у нього здригнулися, і навіть незворушні старші брати переглянулися і кашлянув, щоб приховати посмішку.
Лише абат сидів у своєму кріслі похмурий і нерухомий, із замкнутим обличчям і зосередженим поглядом.
При настільки тяжкому обвинуваченні по рядах одягнених в біле братів пробіг шепіт і дзижчання; проте абат підняв довгу тремтячу руку.
- Що далі? - запитав він.
- «Потім, в свято св. Якова Меншого, між дев'ятим годиною і вечірньої, згаданий брат Іван був помічений на Брокенхерстской дорозі, неподалік від місця відомого під назвою Хетчетс Понд, розмовляє з особливою протилежної статі, яка опинилася дівчиною на ім'я Мері соул, дочкою королівського лісничого. Після всяких смішків та жартів оно брат Джон взяв ону Мері соул на руки і переніс через річку, ніж доставив найбільше блаженство дияволу і завдав глибокий шкоду своїй душі. Це свавільне і скандальне гріхопадіння засвідчено трьома братами з нашого ордена ».
В кімнаті настала мертва тиша, ченці хитали головами і закатували очі, що говорило про їх благочестивому жаху. Абат подивився суворим, пронизливим поглядом з-під зсунутих сивих брів.
- Хто може поручитися, що все це правда?
- По-перше, я, - відповів обвинувач. - І ще брат Порфирій, він супроводжував мене, і брат Марк з спікари, він був настільки приголомшений і збентежений таким видовищем, що зараз лежить в лихоманці.
- А жінка? - запитав абат. - Хіба вона не вибухнула скаргами та прокльонами тому, що монах так принизив свою гідність?
- Та ні, вона ласкаво посміхнулася йому і подякувала. Це можу підтвердити і я і брат Порфирій.
- Можеш? - вигукнув абат різким і гнівним голосом. - Можеш? Значить, ти забув тридцять п'яте правило нашого ордена, а воно свідчить, що в присутності жінки слід відвертати обличчя і опускати очі долу? Забув? Говори! Якби погляди твої були спрямовані на твої сандалі, як міг би ти бачити усмішку, про яку говориш? Тиждень ув'язнення в келії, помилкові брати, тиждень на житньому хлібі і сочевиці, подвійні заутрені, може бути, допоможуть вам згадати про статут, яким ви зобов'язані підкорятися!
При цьому раптовому спалаху гніву обидва свідки опустили голови на груди і сиділи пригнічені. Абат відвів від них очі і подивився на обвинуваченого, який сміливо зустрів їх гнівний, пронизливий погляд; в особі його була рішучість і твердість.
- Що ти можеш сказати, брат Іван, у відповідь на такі тяжкі звинувачення?
- Дуже мало, преподобний отець, вельми мало, - відповів послушник, який говорив по-англійськи з грубим западносакской акцентом. Ченці, які все до одного були англійцями, нагострили вуха при звуках його простонародного і все ж незвичного говірки, а щоки абата спалахнули фарбою гніву, і він ударив долонею по дубової ручці свого крісла.
- Що я чую? - вигукнув аббатт. - Хіба можна говорити такою мовою в стінах настільки древнього і прославленого монастиря? Благородство і вченість завжди йшли рука об руку, і, якщо втрачено одне, марно шукати інше.
- Із цього приводу мені нічого не відомо, - сказав рудий чолов'яга. - Знаю тільки, що слова ці пестять мій слух, бо так говорили до мене мої предки. З вашого дозволу я або буду говорити так, як кажу, або зовсім мовчати.
Абат погладив своє коліно і кивнув, як людина, коли він що-небудь вирішив закреслити, але не забувати про це.
- Що стосується елю, - продовжував Джон, - то я повернувся з поля розпалений і не встиг навіть розкуштувати його, як уже побачив дно глечика ... Може бути, я і кинув щось щодо висівок і бобів, що вони поганий корм і мало годяться для людини мого зросту. Правда і те, що я підняв руку на цього блазня горохового брата Амвросія, але, як ви самі бачите, особливого збитку йому не заподіяв. А щодо дівчини теж правда - я переніс її через річку: на ній були панчохи і черевики, а на мені - тільки дерев'яні сандалі, яким від води ніякої шкоди немає. Я б вважав ганьбою і для чоловіка і для монаха не протягнути їй руку допомоги.
І він подивився навколо з тим напівжартівливим виразом, яке не сходило з його особи протягом всього розгляду.
- Нема чого продовжувати, - заявив абат. - Він у всьому зізнався. Мені залишається тільки визначити міру покарання, якого заслуговує його погане поводження.
Він піднявся, і два ряди ченців зробили те саме, злякано позираючи на розгніваного прелата.
- Джон з Хордла, - загримів він, - за два місяці твого послушництва ти показав себе ченцем-відступником і людиною, негідним носити білі шати, бо воно є зовнішнім символом незаплямованості духу. Тому білий одяг буде стягти з тебе, ти будеш викинуть в мирське життя, позбавлений переваг духовного звання, і у тебе заберуть молодого твоя частка благодаті, осіняє тих, хто живе під охороною святого Бенедикта. Відтепер дорога в Больє для тебе закрита, і твоє ім'я буде викреслено зі списків ордена!
Літнім монахам вирок цей видався жахливим: вони настільки звикли до безпечної і розміреного життя абатства, що за його межами виявилися б безпорадними, як діти. Зі свого благочестивого оазису вони сонно дивилися на пустелю життя, повну бур і боротьби, безпритульну, неспокійну, затьмарену злом. Однак у молодого послушника були, мабуть, інші думки, бо очі його заіскрилися і посмішка стала ширше. Але це тільки підлило масла у вогонь - настоятель розлютився ще дужче.
- Така буде твоя духовна кара! - вигукнув він. - Але при такій натурі, як твоя, треба впливати на більш грубі почуття; і раз ти вже не знаходишся під захистом святої церкви, зробити це буде неважко. Сюди, бєльці Франциск, Наум, Йосип! Схопити його, зв'язати йому руки! Тягніть його геть, і хай лісники і воротарі палицями виженуть його з наших володінь!
Коли згадані три брата рушили до нього, щоб виконати наказ абата, посмішка зникла з обличчя послушника, і він стрельнув направо і наліво своїми несамовитими карими очима, немов зацькований бик. Потім з глибини його грудей вирвався крик, він рвонув до себе важкий дубовий аналой і замахнувся ним, відступивши на два кроки, щоб ніхто не міг напасти на нього ззаду.
- Клянуся чорним розп'яттям з Уолтемі, - заволав він, - якщо хоч один з вас, шахраїв, торкнеться мене пальцем, я розколю йому череп, як лісовий горіх!
У цього хлопця з його дужими, вузлуватими руками, громовим голосом і рудою щетиною на голові було щось настільки грізне, що всі три брата подалися назад від одного його погляду, а ряди білих ченців пригнулись, немов тополі в бурю. Тільки абат кинувся вперед, блискаючи очима, але вкрай і наставник послушників повисли у нього на руках і захопили подалі від небезпеки.
- Він одержимий дияволом! - кричали вони. - Біжіть, брат Амвросій і брат Йоахім! Покличте Хью-мельника, і Уота-лісника, і Рауля зі стрілами і з арбалетом. Скажіть їм, що ми побоюємося за своє життя! Біжіть! Швидше! Заради пресвятої Діви!
Однак колишній послушник був не тільки стратегом, але і людиною дії. Стрибнувши вперед, він метнув своє громіздке зброю в брата Амвросія і в ту мить, коли і аналой і монах з гуркотом впали на підлогу, вискочив у відчинені двері і помчав вниз по кручений сходах. Повз дрімав біля своєї келії воротаря брата Афанасія начебто промайнуло бачення: його ноги миготіли, одяг розвівалася; але не встиг Афанасій протерти очі, як утікач проскочив сторожку і з усією швидкістю, яку допускали його дерев'яні сандалі, помчав по дорозі в Ліндхерст.