Той, для кого весь в стравах стіл стоїть,
Той, мені сказали, нерухомий лежить!
Вчора при мені він в світлиці приліг,
А нині стелив йому сивий клинок.
Сер Еджер, сер Грейм і сер Грей-Стил
Барон був останнім нащадком великого роду Каценеленбоген [*] і успадкував від предків залишки угідь і їх марнославство. Хоча войовничі нахили попередників барона і завдали непоправної шкоди фамільним володінь, він тим не менше намагався підтримувати видимість колишньої величі. Часи були мирні, і німецька знати, залишаючи свої незатишні замки, приліпилися до гір, точно орлині гнізда, будувала собі зручні резиденції в родючих долинах. Барон, проте, гордо відсиджувався нагорі у своїй маленькій фортеці, підтримуючи з спадковим завзятістю старі родові чвари і ворожнечу, заповідану йому прапрадід, і перебуваючи з цієї причини в поганих відносинах з деякими зі своїх найближчих сусідів.
Її тітоньки - в дні молодості жахливі кокетки і анемони - були, можна сказати, призначені до ролі пильних вартою і строгих суддів поведінки своєї юної племінниці, бо немає більш манірних і невблаганних дуеній, ніж постарілі кокетки. Вони майже не спускали з неї очей; вона ніколи не виходила із замку без великого почту, або, вірніше, охорони, і їй постійно переконували правила благопристойності і беззаперечного послуху; а що стосується чоловіків, то - боже милостивий! - її навчили тримати їх на такому чималій відстані, ставитися до них з такою недовірою, що без належного дозволу вона не посміла б поглянути навіть на самого красивого кавалера в світі - так, так! - не посміла б, навіть якби він помирав у її ніг.
Прекрасні результати такої системи були очевидні. Молода дівчина могла служити зразком слухняності та доброзвичайності. У той час як її однолітки витрачали своє дівоче чарівність серед мирської метушні і мішури, так що ніжна квітка його міг бути зірваний і потім викинутий який-небудь безжалісною рукою, вона сором'язливо і цнотливо, як троянда між шипами-охоронцями, розквітала під пильним оком доброчесних старих дів і перетворилася, нарешті, в чарівну дівчину. Тітоньки поглядали на неї з гордістю і торжеством, вихваляючись, що, хоча всім іншим юних дів на світлі недовго спіткнутися, зі спадкоємицею роду Каценеленбоген, подяка неба, нічого подібного статися не може.
Хоча барону Ландсхорту і не пощастило мати багато дітей, все-таки за його стіл сідала купа народу, так як доля з надлишком нагородила його бідними родичами. Всі вони, як один, володіли характером палким та прівязчівость, що взагалі властиво небагатій рідні; всі любили барона і користувалися будь-яким слушною нагодою, щоб налітати до нього цілими зграями і оживляти своєю присутністю замок. Свої сімейні торжества ці славні люди незмінно справляли за рахунок барона і, почастувавшись всмак, запевняли, ніби на всій землі немає нічого п'янке, ніж ці сімейні зустрічі, ніж ці свята серця.
Незважаючи на свій малий зріст, барон мав великою душею, і вона пнулася від задоволення, усвідомлюючи, що в навколишньому його крихітному світі йому належить перше місце. Він любив розтікатися в довгихедовжелезних оповіданнях про доблесних воїнів доброго старого часу, чиї портрети похмуро дивилися зі стін, і ніде він не знаходив таких уважних слухачів, як серед тих, хто годувався за його рахунок. Він всією душею тягнувся до чудесного і беззастережно вірив нескінченним легендам і саг, якими в Німеччині славляться будь-яка гора і долина. Його гості були, втім, ще простодушно і слухали ці розповіді з широко розкритими очима і ротами, причому ніколи не забували висловити своє здивування, хоча б їм в сотий раз доводилося вислуховувати те ж саме.
Так ось і жив барон фон Ландсхорт, оракул у себе за столом, абсолютний монарх в межах належала йому невеликій території А крім того всього щасливець, глибоко переконаний в тому, що він - мудра людина свого століття.
У момент, з якого власне і починається моя повість, в замку відбувалося чергове збіговисько родичів, які з'їхалися на цей раз по виключно важливого приводу: потрібно було зустріти нареченого, обраного бароном для дочки. Між батьком нареченої і одним старим князем-баварцем було досягнуто згоди, що ставив своєю метою об'єднати славу їх благородних імен укладенням шлюбу між дітьми. Попередні переговори протікали з усіма належними формальностями. Молоді люди були заручені, жодного разу не побачивши один одного; вже був призначений день весілля. Молодий граф фон Альтенбург був викликаний з цією метою з армії і в даний час перебував у дорозі, прямуючи в замок барона, щоб з його рук отримати наречену. Затримавшись через непередбачені обставини в Вюрцбурзі, він надіслав звідти лист із зазначенням дня і години свого прибуття.
* Тобто "лікоть кішки". Це ім'я носили представники колись могутнього місцевого роду. Нам говорили, що спочатку це було прізвисько, дане в якості компліменту однієї незрівнянною красуні, що належала до цієї сім'ї і славилася красою своїх рук. (Прим. Авт.)