Агропромисловий комплекс (АПК) України - це цілісна народногосподарська система взаємопов'язаних між собою галузей, об'єднаних в єдине ціле з метою виробництва продовольства і сільськогосподарської сировини для переробних галузей промисловості.
На сьогодні важливого значення набувають питання про виникнення нових проміжних ланок між великими переробними підприємствами і дрібними сільськогосподарськими (в тому числі фермерськими і підсобними господарствами населення), які будуть виконувати функції заготівлі сільськогосподарської продукції.
З розвитком ринкових відносин в сфері виробничої інфраструктури виникають підрозділи, які обслуговують оборот матеріальних і фінансових ресурсів. Серед них провідне місце належить кредитно-фінансовим інститутам.
Цілі державного регулювання діяльності АПК наступні:
o забезпечення населення продуктами харчування, а переробних галузей промисловості - сировиною;
o збільшення експортних можливостей галузей АПК;
Сутність державного регулювання АПК в умовах становлення ринкових відносин полягає в аграрній політиці держави, яка проявляється в:
o проведення земельної реформи;
o сприяння розвитку різних форм власності на землю;
Все це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в АПК та його державного регулювання.
Суб'єктами державного регулювання на макрорівні є:
o Міністерство економіки України через департамент розвитку АПК, який об'єднує відділи економіки розвитку сільського господарства, економіки виробництва продовольчих товарів, відділ аграрної реформи;
o Міністерство аграрної політики;
o Державний комітет із земельних ресурсів;
o Державний комітет по рибному господарству і рибній промисловості;
o Державний комітет по водному господарству-Державний комітет лісового господарства тощо.
Функції держави по регулюванню розвитку АПК:
o визначення пріоритетних напрямків розвитку АПК і напрямків вкладення інвестицій на його розвиток;
o регулювання земельних відносин;
o здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання;
o здійснення підтримки пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, кредитування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;
o сприяння здійсненню процесів роздержавлення, приватизації і розвитку нових форм господарювання;
o встановлення механізму формування державних замовлень і контрактів на поставку сільськогосподарської продукції та сировини для державних потреб;
o регулювання цін на деякі види продовольства;
o визначення рівня орієнтовних закупівельних цін і механізми їх індексації відповідно до інфляційних процесів;
o забезпечення регулювання щодо продукції АПК;
o здійснення індикативного планування розвитку АПК. Ціновим регулюванням у сфері АПК займається департамент цінової політики Міністерства економіки України, в складі
якого функціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства.
Міністерство фінансів і Національний банк України розробляють механізм фінансово-податкового і грошово-кредитного регулювання.
Земельний Кодекс України та інші законодавчі акти регулюють земельні відносини в Україні. Завданням земельного законодавства є: регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; збереження і відтворення родючості ґрунтів.
Згідно з прийнятим законодавством, в Україні існують такі форми власності на землю: державна, колективна, приватна. Всі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають її у власність, надають у користування або вилучають.
Державне регулювання земельних відносин здійснюють органи державного управління всіх ієрархічних рівнів. Держава забезпечує законодавче регулювання земельних відносин, використання земель загальнодержавної власності України, встановлює порядок і середні ставки плати за використання землі, граничні розміри орендної плати за неї; проводить організацію та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і їх моніторингу, встановлює основні положення землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру, розробляє державні програми з раціонального використання земель, підвищення родючості фунтів, охорони земельних ресурсів тощо.
В області регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування здійснюється: передача земельних ділянок у власність на умовах чинного законодавства, реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі, вилучення (викуп) земель відповідно до законодавства, стягування плати за землю, ведення земельно кадастрової документації, погодження проектів землеустрою, погодження будівництва житлових, виробничих, культурно-побуговіх та інших будівель і споруд н а земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, вирішення земельних спорів в рамках своєї компетенції.
Державне регулювання земельних відносин в Україні реалізується шляхом застосування економічних методів: введення плати за придбання землі відповідно до законодавства; сплати щорічного земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місця розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки; введення пільг по платі за землю; розробки та функціонування механізму визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам за погіршення якості земель або приведення їх у непридатність для використання за цільовим призначенням.
Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції враховується в натуральному вираженні і представлено такими її видами: зернові культури, цукрові буряки, олійні культури, масло, молоко, яйця, шерсть.
Виробництво найважливішою продукції харчової промисловості в натуральному вимірі представлено такими її видами: цукор-пісок з буряка, масло з сировини державних ресурсів, маргаринової продукції, кондитерські вироби, макаронні вироби, борошно з зерна державних ресурсів, крупа з зерна державних ресурсів, молоко тварина з сировини державних ресурсів, сіль кухонна, спирт етиловий з харчової сировини, дріжджі пекарські.
В орієнтовному плані затверджуються і контролюються показники державного замовлення (державного контракту) на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції. Державні замовлення за обсягом повинні забезпечити мінімальні потреби держави в продовольстві і сировині, виконання зобов'язань за міжурядовими угодами, створення необхідних державних резервів. Обсяг державного замовлення з кожного з найважливіших видів продукції визначають з урахуванням загальнодержавних і обласних потреб.
До загальнодержавних потреб відносять потреби в сільськогосподарській продукції на забезпечення утримання армії та інших спецспоживачів, виконання міжурядових угод і створення державних резервів.
Для обгрунтування обсягів державного замовлення (контракту) розробляють баланси державних ресурсів сільськогосподарської продукції. Структура балансу залежить від виду сільськогосподарської продукції і ступеня централізації функцій державного регулювання за її виробництва і розподілу. На макроекономічному рівні держава зберегла за собою монополію регулювання цін на зерно і деякі технічні культури. Державне регулювання на використання таких видів продукції, як м'ясо, молоко, овочі, фрукти, яйця, централізується тільки в частині спецспоживачів. Основні функції регулювання цих видів сільськогосподарської продукції виконують регіональні органи управління.
Одночасно з встановленням розмірів державних контрактів на сільськогосподарську продукцію визначають можливості сільського господарства по її виробництву, розробляють узагальнені натурально-вартісні баланси по основним її видам і баланси валових ресурсів. Натурально-вартісний баланс складається для кожного виду продукції окремо у відповідних облікових одиницях.
Він розробляється за такими видами сільськогосподарської продукції, як зерно, цукрові буряки, соняшник, олійні культури, картопля, овочі, баштанні культури, плоди та ягоди, виноград, молоко, м'ясо, яйця.
За основними видами сільськогосподарської продукції розробляють баланси валових ресурсів. Форми балансів валових ресурсів можуть відрізнятися - в залежності від особливостей розподілу продукту.
Обсяги державного контракту зіставляються з даними прогнозу виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням перспектив врожайності, посівних площ, поголів'я і продуктивності.
Держава здійснює і регулювання земельних відносин, з переходом до ринкових відносин ускладнюються через відсутність права продажу землі сільськогосподарського призначення.
Земельні відносини - це відносини, які виникають щодо володіння, користування, розпорядження і управління земельними ресурсами на всіх рівнях господарювання.
Державне регулювання земельних відносин полягає в створенні законодавчої бази щодо захисту прав землевласників і землекористувачів, у виборі ефективних пропорцій між прямим і непрямим управлінням земельними ресурсами.
Україна володіє земельними ресурсами загальною площею 60400000 га, з яких близько 69% складають сільськогосподарські угіддя. Статистичні дані свідчать про те, що в Україні спостерігається тенденція до зменшення площі сільськогосподарських угідь і їх частки в структурі всього земельного фонду.
Істотні зміни в земельних відносинах пов'язані з роздержавленням земель сільськогосподарського призначення. Формування земель запасу та резервного фонду зумовили особливу функцію держави - контроль за землекористуванням, збереженням агро-фонду земель, відповідним використанням. Система державного контролю орієнтована на дотримання системи раціонального використання сільгоспугідь та недопущення їх вилучення з сільськогосподарського обороту.
В Україні здійснюється земельна реформа, в результаті реалізації якої формується нова аграрна структура, орієнтована на приватну власність на землю. Сьогодні вже завершено перший і другий її етапу - проведення роздержавлення землі і передача її в колективну власність, здійснено паювання землі з видачею відповідного документа - сертифіката на право приватної власності на землю. Третій завершальний етап земельної реформи передбачає формування на базі приватної власності на землю нових за змістом приватно-орендних господарств. Власники сертифікатів на земельний пай мають право створювати своє фермерське господарство або отримувати щорічно додатковий дохід у вигляді орендної плати.
Аграрна реформа в Україні ще не завершена, тому що поки не торкнулася глибинних засад колективної власності, а зміна власника не привела до появи ефективного власника. Механізм функціонування пайових відносин всередині приватизованих підприємств в даний час функціонує недостатньо. Це пояснюється тим, що не закріплені правові гарантії інституту приватної власності на землю, не розроблений механізм купівлі-продажу землі, її передачі в заставу, не сформований земельний ринок.
Розвиток земельного ринку гальмують низька купівельна спроможність населення, слабка державна підтримка землевласників та ін.
Державне регулювання аграрного сектора передбачає підтримку відповідного рівня цін і забезпечення цінової рівноваги на продукцію АПК. Державне регулювання цін в Україні здійснюється в умовах високого попиту на сільськогосподарську продукцію та значного спаду обсягів виробництва. Існуюча система цін не відшкодовує високих витрат на виробництво продукції, призводить до диспаритету цін.
Модель ціноутворення в аграрному секторі України, за пропозицією фахівців, повинна передбачати три рівні цін: перший рівень - гарантовані, або інтервенційні ціни, які визначаються для основних видів сільськогосподарської продукції та виступають гарантією відшкодування виробничих витрат. Вони включають середній рівень витрат і мінімальний рівень прибутку. Це, як правило, нижня цінова межа, яка служить стартовою ціною на біржових торгах; другий рівень - еквівалентна ціна, яка забезпечує середню норму прибутку на авансовий капітал і включає рентний дохід; третій рівень - це ціни стимулювання виробництва, які перевищують світові ціни і використовуються для розрахунків з виробниками деяких видів продукції.
Для ефективного функціонування сільськогосподарської галузі необхідно здійснювати кредитну політику в АПК, основними напрямками якої є: розширення мережі селянських кооперативних банків, створення системи іпотечного кредитування, розвиток фінансового аграрного консалтингу, впровадження лізингового кредитування, реформування товарного кредиту, розширення функцій кредитних спілок, страхування врожаю, кредитів і позик.
Регулювання аграрного сектора державою передбачає також створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності в галузі, залучення інвестицій, розробку програм розвитку АПК, підтримку фермерства та ін.