Брайан Джейкс: «Повернення корабля-примари»
Брайан Джейкс
Повернення корабля-примари
Хлопчик з собакою - 2
ISBN 5-352-01263-8Орігінал: Brian Jacques,
"The Angel's Command"
Карибське сонце виблискувало над портом. Кораблі всіх країн - від просолених легких суденець до величних галеонов - погойдувалися на зеленувато-блакитних хвилях, звернувши носи до причальної стінки. За бронзовим гармат, смотрящим з берега на відливають бурштином води Карибського моря, лазили діти. Рибальські човни вивантажували свій улов прямо в крамниці на курній набережній. Усюди панували гомін і суєта. Пронизливо кричали папуги, мавпи без угаву базікали в своїх бамбукових клітках. У тіні, на корточках, сиділи чоловіки, які торгують прянощами, ромом і нюхальним тютюном. Під акомпанемент гітар і барабанів танцювали і співали дівчата, виманюючи у перехожих монеткі.А над критими червоною черепицею будинками суворої іспанської архітектури і над жалюгідними халупами з дахами з пальмового листя пливли звуки дзвону Святої Магдалини, розмірено відлічує час у високій ветувати прикрашеної вежі. Таверни, винні погреби і трактири були забиті під зав'язку - в них реготали, сперечалися, сварилися і пили моряки, пірати, флібустьєри, корсари і буканьери Пірати і контрабандисти різних національностей (головним чином французи, голландці, іспанці та англійці), що діяли в XVII столітті переважно і Вест-Індії.
яких в Картахені об'єднувало одне слово: «Братство» - ні тут, в Картахені, ні в будь-якій іншій точці світу вони не підпорядковувалися законам чесних людей. * * * Бен і Нед сиділи під деревами, де було порівняно тихо і де на них навряд чи могли настати перехожі. Вони потрапили сюди після довгих мандрів по майже безлюдних просторах Південної Америки. Ось уже цілу годину вони спостерігали б'є ключем життя порту, і обидва, раптово зіткнувшись з таким гучним людським виром, трохи розгубилися. Великий чорний Лабрадор безмовно поцікавився у свого білявого супутника: «Ну як, ти ще не настільки зголоднів, щоб відправитися на розвідку?» Бен посміхнувся, дивлячись в чорні вологі очі свого друга: «Непогано б покуштувати хоч чиємусь куховаріння, аби самому не готувати. Пішли, Нед, подивимося ».Пёс з хвилину поміркував над думкою Бена, потім, легко піднявшись на ноги, поділився своїми міркуваннями з цього приводу:« Хм! Якби я мав руки, а не лапи, я став би всім кухарям кухар. Мені б рівних не було! Але що поробиш, раз я пес, сам розумієш ».Бен ласкаво поплескав Неда по голові. «Він, мабуть, ти став би кращим кухарем в світі, ну а поки ти кращий пес на всьому білому світі» .Лабрадор вплинули хвостом: «З цим не посперечаєшся, що є, то є. Так і бути, спробую винюхати містечко, де смачно пахне їжею ».Вони йшли по портовій вулиці - босий, світловолосий хлопчина років чотирнадцяти, в старій синій сорочці з обірваними гудзиками і в колишніх колись білими полотняних штанях, замахрівшіхся і виношених до дірок, а поруч з ним великий чорний пес. Ніхто не звертав на них уваги. Нед крокував між кошиками з квохчущімі курми і бочками, де поблискувала сріблястою лускою ще б'є хвостами риба. Обходячи натовп, дивиться, як фокусник обвиває себе живими зміями, Бен зупинився подивитися на сміливця, але Нед потягнув його за сорочку: «Можна подумати, тобі важливіше витріщатися на вуличних артистів, ніж шукати їжу? Пішли! »Бен слухняно поплентався за Лабрадором, жадібно розглядаючи на ходу гучну, строкату натовп ... Раптом Нед зупинився біля дверей найбільшою в Картахені портової таверни і підморгнув Бену:« Тут смажать м'ясо! У мене слинки так і течуть! »Бен підняв свої дивно затуманені блакитні очі до вивісці над входом. Він побачив грубо спрацьований зображення ягуара, що купається в бочці з ромом. Ягуар радісно посміхався. Прикрашена завитками підпис під ним говорила: «Таверна Ромовий Тигр». Юнак завагався, не знаючи, чи варто їм входити всередину. Звідти, заглушаючи шум розмов, долинали звуки скрипки і хрипкі голоси, безладно виспівували пустотливі пісні. Нед сіл і, почухавши себе задньою лапою за вухом, запропонував Бену: «Заходь, молодик, коли не дрейф» .Бен переминався з ноги на ногу: «Легко тобі радити, але коли побачать, що у нас немає грошей, викидати будуть мене» .Однак Нед був як і раніше налаштований грайливо і підбадьорив друга: «Не бійся, дитино, про все подбає твій відданий пес!» Піднявшись, він рушив в таверну, не звертаючи уваги на відчайдушні вмовляння Бена зупинитися. «До сих пір нас відсутність грошей не зупиняло, Бен! Легкодухим смаженого м'яса не бачити ніколи! Ох, ти тільки поглянь, яка туша на рожні! »Бен пішов за псом, прокладаючи собі дорогу крізь юрбу покидають таверну матросів. Та тільки-но хлопчик зайшов всередину, він зупинився на порозі. З усіх боків його оточували особи - точь-в-точь такі, на яких він надивився на «Летючого голландця»: брудні, неголені, з дірками в зубах, з татуюванням на лобі і щоках, з мідними сережками у вухах. Примружені, посміхається, злорадно усміхнені фізіономії пропащих негідників - зламані носи і шрами від бійок - такі особи не раз поверталися до нього уві сні, позбавляючи спокою. Від жаху натовпу спогадів Бен застиг на місці, але Нед потягнув його за рукав і тихенько загарчав, підбадьорюючи одного. «Веселіше, приятель! Вони нас не чіпатимуть. Я теж злякався, увійшовши сюди, але голод не тітка. Глянь-но! »Предметом прагнень Неда виявився цілий бік бика на рожні; його, стоячи біля величезного старовинного вогнища, влаштованого в поглибленні в підлозі, повільно повертали над палаючими вугіллям два кухарі. Сік і жир сичачи стікали з розпеченого м'яса прямо в вогонь. Час від часу кухаря переставали крутити крутив. Довгими гострими ножами вони відсікали шматок м'яса для кого-небудь з клієнтів, а отримані гроші ховали в кишеню. Вогнище було споруджено в центрі таверни. Крізь палав в ньому вогонь виднілася стійка і кілька столів. За найбільшим з них про щось сперечалися, а навколо стояли любопитние.Нед став підштовхувати Бена до цього столу, намагаючись підбадьорити юнака: «Ну-ка, подивимося, чи не перепаде нам тут впала монетка!» По обидва боки столу вишикувалися команди двох піратських судів: іспанського - «Морський диявол» і французького - «Крихітка Марі». Матроси спостерігали, як б'ються їх капітани, які відіграють в горошину. Вигравав Рокко Мадрид, капітан «Морського диявола», власнику ж «Крихітки Марі» Рафаелю турон явно не щастило. На столі лежав чудовий палаш Мадрида з клинком толедської стали і з рукояткою у срібній оболонці. Поруч з ним все росла і росла гірка золотих монет різних країн. Капітан-іспанець ліниво смикав чорні з сивиною кучері і, ледь розсуваючи губи, посміхався турон: - Ну, вирішуйся, аміго, де ж горошина? Капітан-француз Турон погладжував короткопалий, з квадратними нігтями рукою жорстку темну бороду і переводив очі з одного перевернутої шкарлупки волоського горіха на іншу. Три такі шкарлупки лежали на столі між гравцями. Турон метнув на Рокко сердитий погляд і пробурмотів: - Чи не квап мене, Мадрид! Важко зітхнувши, відвів очі від жалюгідної гірки монет, що лежить на столі поруч з його абордажною шаблею. Закусивши губу, він знову втупився на три горіхові шкарлупки, а Мадрид в цей час тарабанив пальцями по столу.- Я і не думаю квапити тебе, аміго! Може, мені дозволити собі сієсту, поки ти шукаєш нашу милу крихітку-горошину? Команда «Диявола» схвально заіржав, радіючи дотепності свого капітана. Чим більше золота втрачав Турон, тим повільність і неохочіше він іграл.- Що ж! Тобі, може, і мила ця крихітка-горошина, - сказав капітан-француз, - але мені-то вже нітрохи - через неї я десять разів поспіль проіграл.Рокко покрутив нафабреними вус, насолоджуючись досадою свого протівніка.- Хто знає, аміго , малятко-горошина, вона підступна, раптом переметнётся і полюбить тебе! Ну, вирішуйся, аміго! Турон не став зволікати. Швидким рухом він перевернув шкаралупу, що лежить посередині. Під нею було порожньо. Команда «Диявола» вибухнула радісними криками, а матроси з «Крихітки Марі» голосно застогнали. Тильною стороною руки Турон підштовхнув п'ять стовпчиків монет до іспанцу.Одна з них, дзвякнувши, впала на підлогу. Нед накинувся на неї, як яструб на голубку. Прошмигнувши під столом, він взяв монету в пащу. Мадрид простягнув до нього розкриту долоню і різко скомандував: - Ну-ка! Віддай! Нед, ніби не помічаючи іспанця, дивився великими чорними очима на Турона. Французу Лабрадор сподобався, він теж простягнув до нього руку і ласкаво запитав: - Чий це славний пес? Бен підійшов до турон: - Мій, сер. Його звуть Нед.А сам подумки наказав Лабрадору: «Віддай монету йому. Він, по-моєму, краще, ніж цей іспанець ».Нед махнув хвостом:« По-моєму, теж. Тримайте, сер », - і він виплюнув монету в долоню французького капітана.Іспанец заревів і схопився за палаш: - Гроші мої! Поверни їх мені! Турон посміхнувся і підморгнув Бену; відокремивши від своєї купки ще одну новеньку золоту монету, він кинув її через стіл Рокко Мадріду.- Візьми цю. Пес хлопчаки чесно заробив золотий. Як тебе звати, хлопче? Говори, що не стесняйся.Бен приклав палець до скроні: - Моє ім'я Бен, сер! Турон підкинув золотий в повітря. Бен спритно спіймав його і став чекати вказівок. Француз схвально кивнув Принеси мені шматок м'яса та ще ель. Здачу залиш собі. Купиш що-небудь вам з собакой.Бен подякував Турона і покликав з собою Неда. «Пішли, друг, спробуємо це м'ясо!» Нед піднявся на задні лапи, передні поклав на стіл, поруч з французьким капітаном, і відповів Бену: «Ти йди , а я залишуся тут і прігляжусь, що тут робиться. Не подобається мені, що іспанцеві так щастить. Підозріло це. Так, кісточку мені вибери, де побільше м'яса і жиру ».Капітан Турон погладив чорні шовковисте вуха Лабрадору: - Залиш тут Неда, Бен. Відчуваю я, що він приносить удачу.Бен, розштовхуючи ліктями відвідувачів таверни, відправився добувати їжу. Кухар відрізав йому два великих шматка смаженого м'яса і поклав кожен шматок на кусень хліба. До того ж він вручив Бену два довгих, стікали жиром ребра, покритих товстим шаром м'яса. Бен купив ель і поклав в кишеню сдачу.Вернувшісь до гравців, він зауважив, що купка монет поруч з французьким капітаном стала ще менше. Його просвітив Нед: «Він знову програв. Цей іспанець шахраює ».Увідев м'ясо, Мадрид встав: - Вибач, аміго, зробимо перерву. Аж надто апетитно виглядає м'ясо. Піду куплю себе.Тут втрутився щільний португалець - боцман «Диявола»: - Я сходжу за м'ясом, капітан! Але Мадрид вже підхопив палаш: - Ні, я сходжу сам! Люблю своїми очима подивитися і вибрати собі відповідний шматок. А ви доглядайте за моїм золотом.Соблазнённие пахощами смаженого м'яса, за Мадридом потягнулися й інші члени обох команд.Ігра припинилася, а тим часом Нед беззвучно повідав Бену про махінації Мадрида: «Я бачу краще, ніж ви всі, і зауважив, як він ховає горошину в кулак. Спершу він довго возить горіхові шкарлупки по столу. Але під ними нічого немає. А потім, коли його черга вибирати, він випускає горошину з кулака на стіл, ніби вона так і лежала під шкарлупкою. Цей іспанець просто-напросто шахрай ».Турон бачив; як хлопчик з собакою мовчки дивляться в очі один одному. Покінчивши з м'ясом, він сказав: - Сподівався я, Бен, що твій пес принесе мені удачу, але, видно, така вже у мене доля - програвати. Чорт його забирай, як цього Мадриду сьогодні везе! Гей, хлопче, ти мене слухаєш? Бен присунувся трохи ближче до капітана і заговорив, майже не розтуляючи вуст, так, щоб не чула команда «Диявола», яка стояла по інший бік стола.- Чи не озирайтеся на мене, сер! Зробіть вигляд, що дивіться прямо перед собою, і слухайте, що я скажу ... Рокко Мадрид сам відхопив собі шматок м'яса палашом. Він з'їв його, стоячи біля прилавка, і запив червоним вином. Акуратно промакнув шовковою хусткою губи, він повернувся до грального столу, де його чекав Турон, знову поклав палаш на стіл і привітно посміхнувся Отже, мій добрий аміго, ти хочеш продовжити гру. Bueno Bueno (ісп.) - добре.
Завантаження.