Кондитерськими прийнято називати харчові вироби, головною відмітною властивістю яких є солодкий смак. Інакше кажучи, кондитерські вироби - це спеціально виготовлені людиною солодощі. Термін же «солодощі» має більш широкий зміст і, крім кондитерських виробів, охоплює також природні харчові продукти солодкого смаку, головним з яких є мед. Саме мед займає перше місце в історії вживання солодощів народами Європи і Стародавньої Русі. З медом пов'язують і початок історії виготовлення солодощів (кондитерських виробів), так як з цукром європейці познайомилися лише під час походу Олександра Македонського в Давню Індію (IV століття до н.е.). Воїнів Олександра Македонського дуже здивував невідомий їм білий твердий продукт, що володіє приємним солодким смаком. Цей продукт стародавні індійці отримували з тростини. який спеціально для цього вирощували. Вчені стверджують, що в Індію очерет був завезений з острова Нова Гвінея ще в період неоліту, тобто більш ніж 5 тисяч років до нашої ери. Стародавні індійці ввели його в культуру землеробства і з часом (в IV столітті до н.е.) навчилися отримувати з соку тростини кристалічний цукор. На санскриті його називали «Саркара» або «Саккара». З цього і народилося звичне нам слово «цукор». Спочатку ж знакомившиеся з тростинним цукром люди найчастіше називали його за звичкою медом: римляни - «медом з тростини», китайці - «кам'яним медом». Винятком виявилися єгиптяни - вони називали тростинний цукор «індійської сіллю».
На Русі тростинний цукор з'явився в складі інших заморських товарів в XIII столітті (згадка про нього датується тисячі двісті сімдесят три роком). Довгий час цукор був розкішшю і вживався як самостійна солодкість. Основним кондитерським виробом Древньої Русі був медовий пряник. Свого часу пряник настільки увійшов в російський побут, що став не тільки ласощами, а й обов'язковим учасником обрядів і ритуалів. Можна припустити, що пряник був символом приємною, «солодкого» життя. Пряники дарували по різним урочистим приводів в знак поваги і любові. При цьому ступінь поваги і любові досить часто ототожнювали з розміром пряника. Інші пряники-подарунки були настільки великі, що для їх доставки потрібно двоє саней. Якщо підносили інші подарунки, то їх клали на пряник. Звідси і виник вислів «класти на пряник», що означає «робити подарунки». На весілля пекли особливий пряник, який різали на шматки і роздавали гостям в кінці весільного бенкету. Це означало, що гостям пора розходитися по домівках, чому такий пряник прозвали «розгінним». У XVII-XIX століттях пряничное справа перетворилася на значущу галузь народного (кустарного) промислу. Лише в XIX столітті виробництво пряників початок здавати свої позиції через появу нових видів борошняних кондитерських виробів із західноєвропейських країн. Так, наплив в Росію французьких емігрантів, які втекли від французької революції, привів до появи тепер уже звичних нам тістечок «Еклер», що в перекладі з французької означає «проблиск», «блискавка», «безе» - «поцілунок», «Буше» - «кулька». У той же час в Росії виникло і стало активно розвиватися власне виробництво цукру з буряка. Перший бурякоцукровий завод був пущений в Росії в 1802 році (в Тульській області). Поява власного, більш дешевого цукру активізувало і розвиток переробної його галузі - виробництва кондитерських виробів як борошняних (тортів, тістечок, печива, вафель і ін.), Так і цукрових (карамелі, цукерок і ін.).
Попередниками цукрових кондитерських виробів на Русі можна вважати зацукровані в меду фрукти і ягоди. які називали «сухим» або «київським» варенням. Більш звична нам назва цих солодощів - «цукати» прийшло з німецької мови і закріпилося в російській мові в ХVII столітті. Слідом за цукатами з'явилися дрібні кулясті вироби з цукру, названі «драже», що в перекладі з французької означає «ласощі». З французької мови прийшло до нас і слово «карамель» (французька назва цукрової тростини). А ось слово «мармелад» має португальські коріння, хоча і воно прийшло до нас із Франції. Слово ж «шоколад» родом із Стародавньої Мексики. Назва цього всіма улюбленого кондитерського виробу походить від ацтекського назви напою на основі насіння плодів дерева какао. Напій був пекучим (через вміст в ньому перцю), гірким на смак і називався «чоколатль», що в перекладі з ацтекського означає «гірка вода». Першими познайомилися з цим напоєм іспанські конкістадори, що захопили в 1519 році древню столицю Мексики місто Теночтітлан. Гострий, гіркий «чоколатль» їм не сподобався. Зате сподобався його царський варіант, приготований з обсмажених насіння какао, розтертих з молодими зернами кукурудзи, з додаванням меду і ванілі. Царський варіант «чоколатля» захопив іспанців не тільки смаком, але і своїм тонізуючу дію. Рецепт царського «чоколатля», а також насіння какао, названі іспанцями за зовнішнім виглядом «бобами», ватажок завойовників Кортес підніс в дар королю Іспанії. Какао-боби і рецепт напою з часом (в XVII столітті) потрапили до Франції і Англії. Причому тільки напоєм шоколад залишався аж до XIX століття. Технологія виробництва шоколаду плиткового ( «шоколаду для жування») була розроблена і вдосконалена в XIX столітті зусиллями швейцарців, голландців, англійців і шведів.
Інші статті по темі