Гарньє не вірив в любов.
Любов - це безумство.
Люк Гарньє вірив в логіку і факти. В контракти і невблаганну влада грошей. Він завжди був безжальним і цілеспрямованим, а в результаті досяг успіху. Він не думав, що в цьому якусь роль зіграло везіння. Він домігся успіху тільки тому, що в усьому покладався нема на почуття, а на здоровий глузд. Навіть у виборі майбутньої дружини почуття не грали ніякої ролі.
Лазурне узбережжя купалося в теплих променях полуденного сонця, коли Люк йшов на Променад-де-Англе. Там знаходився розкішний готель «Негреску» - велична будівля Вікторіанської епохи з видом на мерехтливі блакитні води Середземного моря. То був один з улюблених готелів Люка у Франції і одна з визначних пам'яток Ніцци, але сьогодні у нього знайшлася важливіша причина для того, щоб туди зайти.
Люк прилетів сюди вранці з Парижа, щоб подивитися, чи настільки хороша його чергова потенційна наречена, як стверджує преса. Втім, спочатку вони всі бездоганні. Попередня кандидатка теж мала славу відмінною партією, але, поспостерігавши за леді Еммою протягом декількох днів, Люк виявив, що вона має таємну схильність проводити вечори в барах з сумнівними типами.
Люк не заперечував проти того, щоб у його нареченої було минуле. Головне, щоб в цьому минулому не було людей, здатних зацікавити жовту пресу.
- Сучасні жінки все такі, - сказав його друг і помічник Алессандро, коли Люк дізнався про пригоди Емми.
Люк сердито подивився на нього:
- Сучасні жінки можуть бути розпущеним, але мені така дружина не потрібна. Невже я занадто багато чого хочу?
- Так, але, крім іншого, вона повинна бути благородного походження, відповідати твоєму статусу, мати бездоганну репутацію, а також володіти розумом і красою, - розсміявся Алессандро, потім похитав головою. - Не думаю, що така жінка існує.
- Можливо, - погодився Люк, закриваючи досьє, яке він зібрав на Емму, і з огидою відкладаючи його в сторону. - Я не з чуток знаю - приємна зовнішність часто служить прикриттям для підлої безчесної натури. На красу не можна покладатися. Тільки на бездоганну репутацію. - Він посміхнувся Алессандро. - Якщо така жінка існує, я її знайду.
- А якщо ця ходяча чеснота не захоче ви ходити за тебе заміж? Що тоді?
Відкинувшись на спинку крісла, Люк розсміявся.
- Малоймовірно. Хіба є щось, чого я не зможу дати своїй дружині? Будь-яка жінка отримає вигоду від шлюбу зі мною. Я розділю з нею своє багатство і владу.
Алессандро важко зітхнув. Безсумнівно, такий прагматичний підхід до шлюбу ображав його сентиментальну італійську душу.
- Жінки люблять романтичні казки, - сказав він. - Вони не відносяться до шлюбу як до ділового угодою.
- Відповідна для мене жінка це зрозуміє.
- Боюся, ти будеш дуже довго її шукати, мій друг, - сказав Алессандро, хитаючи головою.
Але Люк ніколи не боявся труднощів. Він всього добився завдяки своїй завзятості. Його знамениті батьки загинули під час аварії яхти, коли йому було двадцять три роки, і йому довелося самому про себе дбати. По правді кажучи, вони завжди більше цікавилися з'ясуванням відносин один з одним, ніж своїм сином. Він був свідком численних сцен ревнощів, скандалів і істерик, і це допомогло йому не потрапити в залежність від потреб, які управляли іншими чоловіками. Також завдяки цьому він домігся великих успіхів, ніж дуже пишався. Люк не потребував в почуттях. Його не цікавила любов разом з нападами радості і розпачу, які вона з собою приносила. Одружитися він хотів по більш практичним міркувань. Наступного року йому виповниться сорок. Пора створювати сім'ю, народжувати на світ нащадків італійського королівського роду, до якого належала його мати. Його майбутня дружина повинна неодмінно відбуватися зі знатної родини, історія якої налічує кілька століть. Це данина традиції і його обов'язок перед сім'єю.
Йому потрібна дружина, для якої почуття обов'язку понад усе.
З цією думкою Люк завернув за ріг. Перед ним постав фасад готелю «Негреску». Увійшовши в елегантне старовинна будівля, Люк не став, подібно цікавому туристу, із захопленням розглядати розкішний інтер'єр вестибюля. Він бачив його вже багато разів і тому попрямував в Королівський салон з куполом, спроектованим Густавом Ейфелем, і люстрами Баккара, блискучими над зборами відомих на весь світ філантропів. Ігноруючи безцінні картини, що прикрашають стіни, він довго оглядав зал, поки не побачив жінку, заради якої сюди прийшов, - Габріель, наслідний принцесу Міравакіі.
Він із задоволенням відзначив про себе, що вона виділялася з натовпу, не привертаючи до себе уваги спеціально. Вона не випинала груди, не кокетувала з чоловіками, які навперебій намагалися її зацікавити. Вона трималася впевнено і елегантно, як і личить королівської персони.
Дівчина була красива. Люк повільно обвів поглядом її постать, відзначаючи про себе деталі. Вечірня сукня простого крою. Волосся, зібрані в елегантний вузол на потилиці. Непомітні сережки у вухах і браслет на зап'ясті. Нічого кричущого. Будучи господинею цього прийому, влаштованого для збору коштів в фонд однієї з благодійних організацій, яким вона захищала, Габріель чудово справлялася зі своєю роллю.
Те, що Люк побачив, йому сподобалося. Але він не міг довіряти тому, що вона демонструвала перед шістьма сотнями гостей. Хіба жінка може бути настільки бездоганною?
Зробивши знак проходив повз офіціантові, Люк взяв у нього келих з шампанським і попрямував у дальній кінець залу, звідки збирався продовжити спостерігати за Габріель, не ризикуючи бути поміченим. Вона приїхала до Ніцци на тиждень, щоб відвідати кілька світських заходів. Втім, його набагато більше цікавило те, чим вона збиралася тут займатися у вільний час.
Він був упевнений, що Габріель, як і леді Емма, врешті-решт зробить якусь помилку. Але час минав, а принцеса і раніше поводилася бездоганно. Це вселило в нього оптимізм. Можливо, він нарешті знайшов собі підходящу наречену.
Перед тим як заграв орган, король Джозеф звернувся до своєї дочки Габріель:
- Виконай свій обов'язок. Зроби так, щоб я тобою пишався.
Це були його єдині слова напуття перед її весіллям. Вони звучали у неї в голові, коли вона йшла з ним під руку до вівтаря головного собору в її королівстві. Незважаючи на десятіфутовий шлейф, Габріель тримала спину прямо, а голову високо, як і личить королівської персони.
На щастя, її обличчя було приховано під вуаллю, адже вона вперше за свої двадцять п'ять років не могла контролювати його вираз і підступають до очей сльози.
Їй не можна плакати. Адже вона дочка короля Міравакіі. Людину, яку вона все своє життя намагалася порадувати.
Навіть в університеті вона так хотіла отримати схвалення батька, що цілком присвятила себе навчанню. У той час як її однокашники ходили на вечірки і використовували можливості, які пропонував їм Лондон, вона вивчала книги в бібліотеці. Закінчивши університет, вона, незважаючи на диплом економіста, з волі короля стала займатися благодійністю, як і належало кронпринцеса Міравакіі.
Зараз вона теж виконувала батьківську волю - виходила заміж за людину, яку він для неї вибрав.
Чому вона на це пішла? Міравакія була відсталим феодальним королівством, а вона не була річчю. Але Габріель не знала, як послухатися батька, не викликавши при цьому його гнів. Або, може, вона просто за всяку ціну хотіла довести йому, що гідна називатися його дочкою?
- Я отримав шлюбну пропозицію, - сказав їй король Джозеф одного ранку три місяці тому.
Габріель була здивована подвійно. Зазвичай її батько снідав в тиші, переглядаючи свіжу газету, але наполягав на тому, щоб вона щоранку становила йому компанію. Крім того, його досі не цікавив повторний шлюб, хоча після смерті її матері пройшло вже двадцять років.
- Шлюбне пропозицію? - перепитала вона.
- Я знайшов поєднання королівської крові з величезним станом вельми привабливим, - сказав її батько. - Безсумнівно, такий шлюб зміцнить королівську владу в Міравакіі.
Він говорив так, ніби мова йшла про покупку нової машини. Але для Габріель це було дуже важливо. Невже у неї дійсно з'явиться мачуха? От би в палаці крім них з батьком оселився хтось ще! Габріель любила батька і намагалася йому догодити, але жити під одним дахом з ним було нелегко.
- Довга нудна заручини ні до чого, - продовжив король, промокнув свої тонкі губи лляною серветкою і звелівши прислузі налити йому ще кави. - У мене не вистачає терпіння для подібних речей.
- Правильно, - погодилася Габріель. Їй дуже хотілося поглянути на ту, яка підійшла за всіма пунктами її вимогливому батька. Він був невисокої думки майже про всіх жінок, яких коли-небудь зустрічав.
- Сподіваюся, ти будеш добре поводитися, - сказав він, потягуючи каву. - Прошу тебе, тільки давай без істерик, властивих твоєму підлозі перед весільною церемонією.
Габріель мовчала. Її батько пирхнув.
- Упевнений, ти зможеш належним чином все організувати.
- Звичайно, тато, - відповіла Габріель.
Вона ніколи раніше не займалася організацією весіль, але хіба це чимось відрізняється від підготовки до державних свят та благодійним заходам? У неї є кваліфікований персонал, здатний творити чудеса. Хто знає, можливо, завдяки новій дружині її суворий батько стане м'якше. Їй би дуже цього хотілося.
Занурена в свої думки, Габріель здригнулася, коли її батько встав з-за столу і попрямував до дверей, даючи їй зрозуміти, що тема закрита. Габріель ледь втрималася від сміху. Як це на нього схоже. Незважаючи на його грубість, її захлиснула хвиля ніжності. Безумовно за зовнішньою суворістю її батька ховалося щось романтичне.