Звичайні # 13; і незвичайні пригоди, про які я хочу розповісти, трапилися на початку # 13; минулого століття в Петербурзі і Москві.
Але, # 13; може бути, вам знайомі ці пригоди. Тому не стану переказувати їх, а # 13; тільки скажу, що багато дивовижні події, про які піде мова, сталися # 13; з молодою людиною, що приїхали в 1805 році до Петербурга з Парижа, де він # 13; навчався. Цей молодий чоловік був незаконним сином вельможі, який володів # 13; мільйонами. Ось зміст книги, яку можна було б написати про нашого героя: # 13;
Частина # 13; I. Позашлюбний син
Глава # 13; 1. Син мільйонера приїжджає з Парижа.
Глава # 13; 2. Фатальний парі.
Глава # 13; 3. Поліцейський на ведмедя.
Глава # 13; 4. Таємниця мозаіковом портфеля.
Глава # 13; 5. Граф помер - хай живе граф!
Частина # 13; II. вельможа
Глава # 13; 1. Красуня милується табакеркою.
Глава # 13; 2. Граф в халаті.
Глава # 13; 3. Весілля.
Глава # 13; 4. Лілова собачка.
Глава # 13; 5. Звільнення.
Глава # 13; 6. Граф зустрічає кохану.
Епілог. # 13; Щаслива родина графа.
Сподіваюся, # 13; що ви дізналися людини, про життя якого піде мова. Це П'єр Безухов, герой # 13; роману Толстого "Війна і мир". Зміст книги виглядало б приблизно # 13; так, якби її написав інший письменник, що не Толстой. Одні тільки пригоди # 13; П'єра в зайнятої французами Москві могли б скласти захоплюючий роман # 13; на кшталт "Графа Монте-Крісто".
Подумати # 13; тільки, цей багач, одягнувшись і озброїв на свої кошти полк в тисячу солдатів # 13; (Згадайте, скільки зусиль потрібно було докласти д'Артаньяном, щоб купити собі # 13; коня і мундир мушкетери); цей мільйонер ховається в чужій хаті, в сусідній # 13; кімнаті з божевільним, просить чужого слугу дістати йому фурманської каптан і # 13; пістолет!
Від # 13; кого він ховається? Тут сплетіння обставин, гідне романів Дюма. # 13; Всесильний головнокомандувач Москви Ростопчина незадоволений його зв'язками з # 13; підозрілими особами і вимагає, щоб він негайно покинув місто. Але він не # 13; хоче їхати з Москви, тому що вирішив убити Наполеона і тим врятувати своє # 13; батьківщину і всю Європу. Крім того, його дружина-красуня вимагає розлучення, і наш # 13; герой уникає пояснень з її посланим.
Пістолет, # 13; який йому дістали, потрапляє в руки божевільного - той стріляє в яке увійшло в # 13; будинок французького офіцера. Наш граф відводить руку безумця і рятує француза. # 13; Яка зворушлива сцена дружби двох вчорашніх ворогів! У пориві відвертості # 13; благородний граф відкриває новому другу велику таємницю свого життя: він багато років # 13; любить одну жінку, любив її ще дівчинкою, і ця любов залишиться з ним # 13; назавжди.
На ранок # 13; після розмови з врятованим французом граф відправляється виконати своє # 13; намір і вбити Наполеона. Правда, пістолет йому не вдається заховати, # 13; доводиться взяти тупий кинджал, але це його не бентежить.
За # 13; Дорогою він зустрічає ридаючу жінку. "Дівчинка. Дочка." - кричить # 13; жінка. - "Дитятко моє миле, згоріло! Згоріло!"
Шляхетний # 13; граф, звичайно, кидається на допомогу і знаходить дитини в саду будинку, що горів. # 13; Повернувшись з дівчинкою, він уже не знаходить її батьків, але зате зустрічає # 13; молоду вірменка, здалася йому "досконалістю східної краси".
Французький # 13; солдат намагається зірвати з красуні намисто. Але наш граф "кинувся на # 13; француза і, перш ніж той встиг вийняти свій тесак, вже збив його з ніг." # 13; Чим не граф Монте-Крісто з врятованої їм гречанкой Гайде?
До # 13; Досі доля сприяла графу, але тепер вона стала до нього сувора: # 13; "З-за рогу показався кінний роз'їзд французьких уланів" - і граф був # 13; узятий під конвой. У ньому запідозрили особа значне, і, крім того, всі бачили # 13; його гігантську фізичну силу, тому до нього приставили ще чотирьох улан # 13; понад норму.
На # 13; частку графа випало ще багато випробувань. Його судили як палія. Він постав # 13; перед найжорстокішим з французьких маршалів - Даву; на його очах розстріляли # 13; п'ять заарештованих, а він стояв шостим.
Але, # 13; звичайно, все закінчується добре - граф звільнений з полону російськими партизанами; # 13; дружина його померла, і він може тепер одружитися з коханою; в епілозі ми бачимо # 13; крихітного сина на величезній долоні графа; всі пригоди скінчилися; попереду - # 13; спокій і радість.
Лев # 13; Толстой вмів все. Але він не хотів писати роман про пригоди.
Читання, # 13; захоплююче тільки щодо подій, які змінюють одна одну: суперечка через спадщину # 13; - заповіт - багатство - весілля - дуель - полон - розстріл - порятунок - знову # 13; весілля - таке читання приємно і цікаво, може бути, всім, але необхідно воно # 13; тільки нерозвиненому розуму. Кращі зразки пригодницької літератури - скажімо, # 13; "Три мушкетери" - неодмінно несуть в собі не тільки зміну подій, але # 13; і те, що торкає наші почуття: моральні ідеали. Ми любимо д'Артаньяна НЕ # 13; тому тільки, що він переміг у багатьох дуелях, перехитрив Рішельє і привіз # 13; королеві її підвіски. Ми любимо д'Артаньяна перш за все тому, що він був # 13; чесною людиною і вірним другом, умів любити, захищав гідність жінки, # 13; був благородний, сміливий і добрий. Без всіх цих якостей д'Артаньян не був би нам так # 13; доріг.
Лев # 13; Толстой вмів придумувати гострі, захоплюючі сюжети - ми бачимо, що вмів. Але # 13; книги, в яких головне - зовнішня захопливість, були для нього літературою # 13; другого сорту.
Він # 13; писав свої книги не для того, щоб просто розважити нас. Йому хотілося, щоб ми # 13; вчилися думати і відчувати, щоб ми дізнавалися в його героях себе і звіряли # 13; себе з ними, щоб наше життя ставала глибше і значніше; він своїми # 13; книгами прагнув зробити нас багатшими.
Тому # 13; у нього П'єр, проходячи всі свої тяжкі випробування, перш за все думає. Тому у # 13; нього П'єр зовсім не завжди героїчний, частіше він смішний, безглуздий, робить помилки і # 13; кається в них.
Але # 13; шлях його нелегкий і непростий, багато разів йому бувало і страшно, і соромно, і боляче, # 13; і радісно.
Так, # 13; перед приходом французів до Москви П'єр пішов з дому, сховавшись одночасно # 13; від графа Растопчина, французьких солдатів і посланця своєї дружини Елен. Але головне, # 13; від чого він пішов, - від свого колишнього життя, заповненої непотрібними справами і # 13; непотрібними людьми; пішов до внутрішньої свободи, до нової природного життя, # 13; яка, як йому здавалося, могла початися зараз, коли війна зламала всі # 13; навколо і всіх зрушила з своїх місць.
У # 13; Толстого двадцятирічний П'єр в салоні Ганни Павлівни і тридцятип'ятирічний П'єр в # 13; епілозі - член петербурзького таємного товариства - різні люди; і найважливіша # 13; для Толстого письменницька завдання - змусити нас побачити своїми очима, як # 13; змінився характер П'єра, як недосвідчений юнак стає зрілою людиною з # 13; величезним майбутнім.
Ось # 13; це як ми бачили протягом багатьох сторінок роману; через все життя П'єра # 13; пройшло болісне невдоволення собою, прагнення покращувати і виховувати себе.
В # 13; зайнятої французами Москві він вирішує вбити Наполеона "з тим, щоб або # 13; загинути, або припинити нещастя всієї Європи". Благородно? Дуже. # 13; Достойно Атоса і графа Монте-Крісто. Але Атос і графу Монте-Крісто все # 13; вдавалося, тому що живуть вони в книгах. А П'єр живе в реальному житті.
Він # 13; ще не той сильна духом людина, розумний організатор, вміє все передбачити # 13; і нічого не забувати, яким він стане в епілозі. Він тільки ще рухається по # 13; своєму шляху - і в ньому живий безглуздий юнак, так само пристрасно захищав Наполеона в # 13; вітальні Ганни Павлівни, як тепер він хоче його вбити.
Підприємство # 13; П'єра приречене на провал, але ми, як і він сам, не відразу розуміємо це. Він # 13; збирає душевні сили, але не вміє подумати про те, що пістолет великий: його # 13; не можна сховати під одягом; що потрібно не тільки міркувати, чи вистачить # 13; рішучості убити Наполеона, але, перш за все, точно знати, коли і де він # 13; проїде.
Залишившись # 13; в Москві, П'єр вирішив приховати своє знання французької мови. Але при першій же # 13; зустрічі з французом Рамбаль, якого він, дійсно, врятував від пострілу # 13; божевільного, П'єр забуває своє рішення не говорити по-французьки. Порятунок # 13; відбувається зовсім не героїчно: П'єр наляканий не менш Рамбаль, і зовсім він не # 13; хотів опинитися в положенні шляхетного лицаря, який рятує свого ворога.
Ще # 13; більше безглуздий і навіть сорому раптовий порив відвертості, який змусив П'єра # 13; розповісти Рамбаль всю історію свого кохання до Наташі - то, чого він не міг би # 13; розповісти жодній людині на світі,
На ранок, # 13; змучений докорами сумління, П'єр зібрав всю свою рішучість, щоб все-таки # 13; виконати намір вбити Наполеона. Але тепер він зрозумів нарешті, що пістолет # 13; не годиться, - і взяв тупий кинджал, може бути, підсвідомо розуміючи і те, що # 13; нікого цим кинджалом не вб'єш.
Навіщо # 13; Толстой малює все вчинки П'єра в такому дивному, майже смішному вигляді? А # 13; потім, що вони придумані, неприродні. Вбити Наполеона - важкий і складний # 13; задум, для його виконання потрібна не тільки відвага, але холоднокровність, вміння все # 13; зважити, обміркувати - цього-то вміння у П'єра немає.
Зате # 13; у нього є доброта - і коли він біжить по зруйнованим дворах в палаючий будинок # 13; шукати чужу дівчинку, цей його вчинок так само природний, як природно він # 13; кидається на допомогу жінці, з якою зривають намисто. Переказуючи цей # 13; епізод як би для пригодницького роману, я дозволила собі зовсім небагато # 13; скоротити слова Толстого, тому що повністю вони б ніяк не підійшли для # 13; розповіді про мужню графі.
На # 13; Насправді, у Толстого написано так: "Він кинувся на босого француза і, # 13; перш ніж той встиг вийняти свій тесак, вже збив його з ніг і молотив по ньому # 13; кулаками".
Виділені # 13; мною слова знижують героїчну забарвлення, що відбувається. Босий француз! В # 13; пригодницькому романі йому б слід було бути принаймні в обладунках. І # 13; чи може благородний герой молотити кулаками по своєму супротивнику!
Все, # 13; що трапляється з П'єром, відбувається просто, зовсім не піднесено - як в житті. # 13; І в полон його беруть без всяких красивостей: "Він бив когось, його били і. # 13; під кінець він відчув, що руки його пов'язані. "
Але # 13; після придуманого, неприродного плану вбивства Наполеона, яким П'єр # 13; "Мучився, як мучаться люди, вперто предпринявшие справу неможливе - не по # 13; труднощам, але по невластивих справи зі своєю природою"; після того як # 13; він провів кілька днів у пошуках рішучості, - П'єр на пожежі "як би # 13; раптом прокинувся до життя після важкого непритомності".
Тут # 13; було його місце, тут він "відчув себе звільненим від тягот # 13; його думок. Він відчував себе молодим, веселим, спритним і рішучим".
Виявилося, # 13; що врятувати чужу дівчинку легше, ніж нести її, притискаючи до себе: переляканий # 13; дитина верещить "відчайдушно-злісним голосом" і кусає свого рятівника # 13; "Сопливих ротом". Але П'єр "зробив зусилля над собою, щоб не # 13; кинути дитини", подолав почуття огиди. Все це набагато менше # 13; героїчна, ніж ходити по Москві з кинджалом за пазухою в пошуках Наполеона, але # 13; вимагає не менших душевних зусиль, і П'єр знаходить в собі сили, щоб в ньому # 13; перемогло добро.
В # 13; останню хвилину, коли його ведуть французькі солдати, П'єр раптом повертається # 13; до колишнього неприродного, вигаданому світі: "сам не знаючи, як вирвалася # 13; у нього ця безцільна брехня", він заявляє французам, що врятована їм # 13; дівчинка - його дочка.
Цей дитячому безглуздий, хлоп'ячий вчинок # 13; здивував самого П'єра і дивує нас. Але такі "зриви" можуть трапитися # 13; з кожною людиною на його шляху до зрілості, і Толстой не боїться показати їх, як # 13; не боїться уявити П'єра в смішному або недостатньо героїчному вигляді. # 13; Головне для Толстого - не викликати в читачів сліпе захоплення героєм, а # 13; змусити нас співчувати, співпереживати йому, жити його життям, розділяти його # 13; сумніву. Захоплення ж прийде в свій час, коли П'єр досягне тієї # 13; моральної висоти, до якої він прагне з перших сторінок роману.