Шкловський, ВІКТОР БОРИСОВИЧ (1893 # 150; 1984), російський літературознавець, критик, теоретик літератури, прозаїк, журналіст, сценарист, теоретик кіно.
Шкловський рано проявив інтерес до мистецтва (за власним зізнанням, ще в гімназії він писав прозові твори і роботи по теорії прози). Перша публікація побачила світ у журналі «Весна» Н.Г.Шебуева (1908).
Змінив кілька навчальних закладів, перш ніж закінчив гімназію і вступив на філологічний факультет Петербурзького університету, де провчився три роки, паралельно займаючись в художній школі Л.В.Шервуда.
У тому ж році побачив світ поетична збірка Шкловського Свинцевий жереб. але клекоче темперамент не міг замінити віршованого таланту. І це характерно: Шкловський не володіла «чистими» жанрами (так не стала подією його велика історична белетристика), незважаючи на те, що як професійний літератор був здатний написати все # 150; від газетної статті до оперного лібрето.
Восени 1914 року, незабаром після початку Першої світової війни, іде добровольцем до армії. Змінивши кілька військових спеціальностей, повертається в 1915 в Петроград, де служить в школі броньових офіцерів-інструкторів.
Різке неприйняття більшовизму змусило Шкловського зблизитися з правими есерами. Він бере активну участь в антирадянській змові, зокрема, в підготовці перевороту. Коли змова була розкрита, Шкловський залишає Петроград і їде в Поволжі. Живучи в Саратові, деякий час ховається в божевільні, одночасно працюючи над створенням теорії прози: «Писав книгу Сюжет як явище стилю. Книги, потрібні для цитат, привіз, розшити їх на листи, окремими клаптиками ».
Потім вирушає до Києва, де служить в 4-м автопанцірном дивізіоні, виводить з ладу броньовик, бере участь в невдалій спробі повалення гетьмана Скоропадського.
Виконуючи прохання знайомої, умовити його доставити велику суму грошей в Петроград, переодягається і з великою групою колишніх військовополонених, які повертаються з Австрії, добирається майже до самої Москви. Впізнаний сищиком, рятуючись від неминучого арешту, якому він повинен піддатися як член бойової есерівської організації, на ходу стрибає з поїзда. Добравшись до столиці, зустрічається з А. М. Горьким. який заступається за нього перед Я. М. Свердлова. За деякими джерелами, той видає йому документ на бланку ЦВК, де міститься вимога припинити справу Шкловського. В кінці року приймає рішення більше не брати участь у політичній діяльності.
На початку 1919 Шкловський повертається в Петроград. Цьому обставині чимало сприяло те, що партія есерів, керівництво якої закликало до відмови від збройного опору, була амністована.
Шкловський багато пише про літературу, живопис, театр, масових видовищ, цирку, відстоюючи незалежність художньої сфери від ідеології: «« Мистецтво завжди було вільно від життя, і на кольорі його ніколи не відбивався колір прапора над фортецею міста ». Така постановка питання характерна для представників формального методу, толковавших закони літератури, як іманентні, і бачили причину зміни художніх форм в необхідності заміни форм старих і тому не сприймаються, новими.
У 1921 і початку 1922 активно друкується в журналах «Петербург», «Будинок мистецтв», «Книжковий кут», окремими відбитками виходять його статті Розгортання сюжету. Як зроблений «Дон-Кіхот», «Трістрам Шенді» Стерна і теорія роману. Розанов. публікується написана ще в 1919 мемуарна книга Революція і фронт (все # 150; 1921).
Поява в Берліні книги Г.Семенова Бойова і військова робота партії соціалістів-революціонерів в 1918 # 150; 1919 рр. (1922), де згадувався і Шкловський, зруйнувало сформовану ситуацію. Серед колишніх есерів почалися арешти, і Шкловський справедливо побоювався за своє життя і свободу.
Його дружина, взята в якості заручниці, знаходиться деякий час в ув'язненні. «Звільнили її за виру в 200 рублів золотом. Віра виявилася "дикої". так як внесли її літератори купно. Головним чином Серапіон », # 150; писав він А.М.Горькому. У фінському карантині працює над продовженням мемуарів, що розповідають про події недавнього минулого, в тому числі, і про свою роботу в есерівської організації. Книга писалася таким чином, щоб з неї не можна було почерпнути компрометуючих відомостей на яких би то ні було третіх осіб. Дописувалася книга вже в Берліні, де вийшла під назвою Сентиментальна подорож (1923), об'єднавши в якості окремих частин з'явилися раніше Революцію і фронт і Епілог.
У книзі в повній мірі втілилася письменницька манера Шкловського. Напружена інтонація і біблійна символіка (вітер, який замикає круги своя), несподіванка образів (мавпи, як птиці, на дереві) і біблійна ж простота описів незліченних лих російських, айсори і курдів, спогади про Персії, що перемежовуються зі спогадами про Галичину, Києві та Петрограді , створюють єдину картину Росії в 1917 # 150; 1 922.
Влаштувавшись в Москві (неодмінна умова, при якому його впустили в країну), він інтенсивно працює, причому не завжди в області мистецтва (якийсь час служить в Льнотрест). Друкується в періодиці, випускає збірку Про теорії прози. який об'єднав деякі старі статті, і написаний спільно з Вс.Іванова на тему майбутньої хімічної війни авантюрний роман в дев'яти випусках Іприт (обидва # 150; 1925).
Інтерес Шкловського поступово зміщується в область історії літератури, про що свідчили книги Матерьял і стиль в романі Льва Толстого «Війна і мир» (1928) і Матвій Комаров, житель міста Москви (1929), присвячена напівзабутого лубочному письменнику. Чудово відчуває атмосферу часу, Шкловський бачив, що час змінюється. З'являлися статті і книги, де формальний метод і його представники піддавалися суворій критиці.
Книга Про радянській прозі в світ не вийшла Нотатки з історії та теорії нарису і роману. над якими довгий час працював Шкловський, залишилися не завершеними. Він пише історико-літературну монографію Чулков і Левшин (1933), історико-біографічні книги Капітан Федотов і Марко Поло (обидві # 150; 1936), випускає збірку статей Щоденник (1939), формально схожий на його оригінальні книги, проте позбавлений внутрішньої органічної цілісності, мемуарну книгу Про Маяковського (1940).
Під час Великої Вітчизняної війни Шкловський знаходиться в евакуації в Алма-Аті, враження від цього періоду частково знайшли відображення в книзі Зустрічі (1944). Сильним, можливо, незворотних потрясінням стала для нього смерть сина, який загинув в бою за кілька місяців до перемоги.
Протягом останніх десятиліть життя Шкловського відзначені спокоєм і стабільністю. він # 150; визнаний класик літературознавства, ідеї якого увійшли в науковий обіг. Мемуарна книга Жили-були (перв. Изд. # 150; 1962), біографія Лев Толстой (перв. Изд. # 150; 1963), збірка За сорок років. Статті про кіно (1965), двотомник Повісті про прозу (1966) і літературознавча книга Тетива. Про неподібності подібного (1970) роблять його ім'я популярним у широкого кола читачів, нічого не додаючи до колишніх наукових відкриттів. Сприяли популярності і багатосерійні телевізійні фільми Жили-були (1972) і Слово про Льва Толстого (1978), по суті, розгорнуті монологи Шкловського, зафіксовані на плівку.
Державна премія СРСР за 1979. якій була відзначена книга Ейзенштейн (перв. Изд. # 150; 1973) підтвердила високу офіційне визнання Шкловського і відсутність претензій до нього з боку держави. тепер він # 150; почесний релікт, сучасник давно минулої епохи, # 150; думка, що сам він намагався спростувати, свідчення чого # 150; постійна праця. Останні, що вийшли прижиттєво, книги # 150; Енергія омани (1981) і Про теорії прози (1983) # 150; колаж із спогадів і теорії літератури, фрагменти бесід «під магнітофон». В останньому телевізійному інтерв'ю на запитання кореспондента, що його зараз хвилює, Шкловський відповів: «Колись хвилюватися. Працювати треба".
Значення Шкловського для російської культури важко переоцінити. Один з творців і центральних фігур Товариства вивчення поетичної мови (ОПОЯЗ), він не тільки приніс в науку нову термінологію, а з нею і новий підхід до літературних явищ (серед його найважливіших понять такі, як «матеріал» і «прийом»), спонукаючи досліджувати не суспільні типи або відносини, які позначилися в творі, а його конструкцію. Самі формулювання Шкловського звучали, як білий вірш, повторювалися учнями в якості афоризмів ( «... спадкування при зміні літературних шкіл йде не від батька до сина, а від дядька до племінника»). Шкловський говорив без удаваної скромності: «Я воскресив в Росії Стерна, зумівши його прочитати»: в книгах письменника-сентименталіста він виявив новаторство форми.
Своєрідний стиль Шкловського породив величезну кількість імітаторів, іноді провокуючи навіть талановитих людей на пряме запозичення # 150; роман К. Федін Міста і роки спочатку повинен був називатися по заключній рядку «Ще нічого не скінчилося» з книги Революція і фронт. мемуарна книга В.Каверіна названа Письмовий стіл. за назвою другій частині Сентиментального подорожі. Стиль Шкловського чудово відчували пародисти (серед кращих робіт пародії М. Зощенко. А. Архангельського, Л.Лазарева, С.Рассадіна, Б.Сарнова).