Ось так Тарзан і знайшов його. Тарзан повертався зі своєю дружиною Джейн і сином Кораку з таємничої країни Пал-вул-дон. При звуці їх наближення левеня відкрив очі, схопився, притиснув вуха і вишкірився. Поглянувши на левеняти, людина-мавпа посміхнувся.
- Маленький відважний бісеня, - сказав він, з першого погляду зрозумівши суть розігралася нещодавно трагедії. Він підійшов до фиркає левеняті, думаючи, що той кинеться бігти, але замість цього «маленький бісеня» загарчав ще грізніше і вдарив лапкою по простягнутою руці Тарзана.
- Хоробрий малюк! - вигукнула Джейн.
- З нього міг вирости могутній лев, якби в живих залишилася його мати, - сказав Корак. - Погляньте на його спину, груди, голову. Шкода, що йому доведеться померти.
- Йому не доведеться померти, - заперечив Тарзан.
- У нього немає шансів вижити: йому ще пару місяців потрібно харчуватися молоком, а хто буде його видобувати?
- Я, - відповів Тарзан.
- Ти збираєшся його усиновити?
Тарзан кивнув головою. Джейн і Корак розсміялися.
- Це буде чудово. Лорд Грейсток - прийомна мати сина Нуми.
Тарзан посміхався разом з ними, але не спускав очей з левеняти. Вибравши момент, він схопив малюка за загривок, а потім, ласкаво погладжуючи, заговорив з ним тихим монотонним голосом. Не відомо, чи що говорив йому людина-мавпа, але незабаром левеня затих, перестав вириватися і більше не намагався кусатися і дряпатися. Потім Тарзан підняв його на руки і притиснув до грудей. Левеня зовсім не боявся і не шкірив ікла, навіть відчуваючи зовсім близько ненависний запах людини.
- Як тобі це вдається? - вигукнула Джейн Клейтон.
Тарзан знизав своїми широкими плечима.
- Звірі не бояться собі подібних ... Але ж я звір, як би ти не намагалася зробити з мене цивілізованої людини. Вони прекрасно почувають дружнє ставлення, тому й не бояться. Навіть цей маленький бісеня, здається, розуміє це, чи не так?
- Зате я не можу зрозуміти, - зауважив Корак. - Вважаю, що я непогано знаю африканських тварин, але не володію над ними такою владою і не розумію їх так, як ти. Чому?
- Тому що на світі є тільки один Тарзан, - сказала леді Грейсток, піддражнюючи сина посмішкою, але в її тоні звучали нотки гордості.
- Не забувай, я народився серед звірів і вихований звірами, - нагадав йому Тарзан. - Можливо, мій батько все ж був мавпою, Кала завжди наполягала на цьому.
- Джон, як ти можеш так говорити? - вигукнула Джейн. - Ти прекрасно знаєш, хто були твої батьки.
Тарзан серйозно глянув на сина, потім примружив очі.
- Твоя мати ніколи не навчиться цінувати прекрасні якості антропоїдів, навіть вийшовши заміж за одного з них. Можна подумати, що вона була проти цього шлюбу.
Джейн Клейтон розсердилася всерйоз.
- Я не буду з тобою розмовляти, якщо ти не перестанеш висловлювати подібні речі. Мені соромно за тебе.
Довга подорож з Пал-вул-дона добігало кінця, до середини тижня вони повинні були вийти до своєї фермі. Що чекало їх попереду? Руїни, залишені німцями? Сараї і надвірні споруди були спалені, внутрішні приміщення бунгало грунтовно зруйновані ... Ті з Вазирі, відданих слуг Грейстоків, які вціліли після набігу німецького загону під командуванням капітана Фріца Шнайдера, пішли до англійців і воювали проти ненависних гунів. Тільки це і було відомо Тарзана, коли він відправився на пошуки леді Грейсток, але він не знав, скільки його войовничих Вазирі пережили війну і в якому стані зараз перебувають його великі володіння. Кочові племена тубільців або банди арабських работорговців могли повністю розграбувати майно,, а можливо, джунглі поглинули все, поховавши серед буйної рослинності ознаки недовгого перебування людини, спокусившись на природу.
Усиновивши маленького Нуму, Тарзан тепер був змушений зважати на потреби свого приймака. Левеня потрібно було годувати, причому, годувати молоком. На щастя, вони вже перебували на території, де села зустрічалися досить часто і де Великого Лорда Джунглів знали, боялися і поважали. Через кілька годин після того, як вони знайшли левеняти, мандрівники підійшли до села, де Тарзан сподівався добути молока для малюка.
Спочатку тубільці зустріли їх недружелюбно, вони з презирством дивилися на білих, які подорожують втрьох без великої мисливської експедиції. Ці чужинці не могли нічого їм подарувати або будь-яким чином заплатити за їжу, не могли вони і наказати їм і взагалі захистити себе в разі небезпеки, їх адже всього було троє. Проте у тубільців викликали цікавість незвичайні одягу і прикраси білих. Вони бачили їх майже оголеними, як і вони самі, і так само збройними, за винятком молодого чоловіка, який тримав в руках рушницю. Всі троє були одягнені в шати пал-вул-донів, абсолютно незвичні для очей чорношкірих.
- Де ваш вождь? - запитав Тарзан, йдучи по селу серед жінок, дітей і пронизливо лаявшіх собак.
- Вождь спить, - пролунало у відповідь. - Хто ти такий, щоб турбувати його. Що тобі треба?
- Я хочу поговорити з ним. Іди і розбуди його! - наказав чоловік-мавпа.
Чорношкірий воїн подивився на Тарзана широко відкритими очима, а потім вибухнув реготом.
- Вождь повинен прийти до тебе? - перепитав він, звертаючись скоріше до односельців і запрошуючи їх разом посміятися над невдалим чужинцем.
- Скажи йому, - незворушно продовжував людина-мавпа, - що з ним бажає говорити Тарзан, Повелитель джунглів!
Миттєво сміх обірвався, жителі села відсахнулися назад з витягнутими особами. Воїн, сміятися найгучніше, моментально став серйозним.
- Принесіть циновки, - наказав він, - щоб Тарзан і його люди могли відпочити, поки я збігаю за Унанду-вождем.
І він зник так раптово, немов був радий позбутися від присутності того могутнього, якого він боявся і якого мимоволі образив.
Тепер не мало значення, що у білих не було подарунків і їх не охороняли озброєні аскарі. Жителі села змагалися один з одним, намагаючись догодити гостям. Ще до приходу вождя багато притягли їжу і прикраси.
Незабаром з'явився Унанда. Це був старий чоловік, який був вождем ще до появи Тарзана на світло. Його манери були патріархальні і величні, він вітав гостей, як рівний рівних, але з усього було видно, що він задоволений, що Повелитель джунглів вшанував своєю присутністю його селі.
Коли Тарзан показав левеняти і пояснив, що йому треба, Унанда запевнив, що молока, парного молока від власних кіз вождя, буде вдосталь. Поки вони розмовляли, пильні очі людини-мавпи уважно оглядали село і її жителів. Раптом його погляд зупинився на великого собаку, самотньо лежить біля будки. Він вказав на неї пальцем.
- Я б купив її, - сказав він Унанде.
- Вона твоя, бвана, і безкоштовно, - відповів вождь. - Вона ощенилася два дні тому, але минулої ночі велика змія вкрала всіх її щенят. Але якщо забажаєш, я дам тобі замість неї багато молодих собак, так як не впевнений, що її м'ясо доведеться тобі до душі.
- Мені вона потрібна не для їжі, - відповів Тарзан. - Я хочу, щоб вона годувала левеняти. Накажи привести її до мене.
Кілька хлопчаків зловили собаку і, прив'язавши до шиї ремінь, підвели до людини-мавпі. Як і левеня, собака спочатку боялася його, так як запах тармангані не був схожий на запах гомангані. Вона огризалася і виривалася з рук нового господаря, але нарешті він зумів завоювати її довіру, і він спокійно лягла поруч.
Однак, коли до неї піднесли левеня, спокій було порушено. Обох лякав ворожий запах один одного. Малюк Нума пирхав і загрозливо сичав, собака гарчав і клацала зубами. Тільки велике терпіння і талант Тарзана допомогли подолати ворожість. Нарешті, собака облизала притихлого левеняти, лягла на бік, і малюк Нума припав до сосків, жадібно прицмокуючи.
На ніч Тарзан прив'язав собаку біля порога хатини, в якій ночував, і двічі до настання ранку змушував її годувати приймака. На наступний день вони покинули село Унанди. Собаку вели на повідку, а левеняти Тарзан ніс або на руках або в сумці, перекинутої через плече.
Вони назвали левеняти Джад-бал-джа, що на мові приматів Пал-вул-дона означало «золотий лев», через його золотистої забарвлення. З кожним днем він все більше звикав до людей і до своєї прийомної матері, яка теж незабаром стала ставитися до нього як до власного цуценяті. Собаку вони назвали Зу, що означає «дівчинка». На другий день вони зняли з неї ошийник, і вона охоче йшла за ними, не намагаючись втекти, навпаки, була лише щаслива, коли перебувала поруч з ким-небудь з них.
У міру наближення до будинку мандрівників все сильніше охоплювало почуття хвилювання і занепокоєння. Хоча ніхто з них не показував виду, але в глибині сердець таївся страх в передбаченні страшних наслідків німецького нападу. Що зустріне їх? Мляві руїни або суцільні зарості джунглів?
Нарешті вони вийшли на узлісся, щоб поглянути через долину на місце, де колись знаходилася їх ферма.
- Дивись! - вигукнула Джейн. - Наше бунгало на місці! Воно все ще там!
- А що це зліва від нього? - зацікавився Корак.
- Це хатини тубільців, - відповів Тарзан.
- І поля оброблені, - вигукнула жінка.
- І надвірні споруди відновлені, - зауважив Тарзан. - Це може означати тільки одне: наші віддані Вазирі повернулися з війни. Вони відновили все зруйноване і стережуть наш будинок, чекаючи повернення господарів.