- Хай береже тебе Зоряне плем'я, Пурди, - прошепотіла гостролистий, доторкнувшись носом до носа старого. - Сподіваюсь ми ще побачимось.
- Хто знає, хто знає, - пробурмотів Пурди, і по голосу його було ясно, що він анітрохи в це не вірить. - Бережіть себе, чуєте?
Ожина першим рушив до виходу з гнізда. Сол пішов слідом, а за ним і всі патрульні виси-пали з сирих стін в сад. День видався сонячний, на блідому небі не було видно ні хмаринки, і легкий холодний вітерець весело шарудів в листі кущів.
На півдорозі до паркану Ожина раптом зупинив-ся і обернувся до Пурди, який сидів на порозі і тоскно дивився вслід котам.
- Підемо з нами, Пурди, - гаряче попросив він. - Для тебе завжди знайдеться місце в наметі старійшин. Огнезвезд з радістю прийме тебе, і ти ніколи більше не будеш один!
Пурди роззявив пащу і закліпав.
- Це. Уже й не знаю, що і відповісти-то.
У гостролистий серце розривалося від жалю до старого, однак слова Ожини змусили її про-тест наїжачитися.
«Яке він має право пропонувати таке? Це не правильно! Пурди чужинець, він не воїн. Йому не місце в нашому племені! І що скажуть осталь-ні? »
Раптово вона зіщулилася і опустила голову.
«Можливо, я теж ніяка не войовниця. Невже це означає, що мені теж не місце в пле-мени, і я повинна жити одна, без друзів? »
Сол байдуже дивився перед собою. Каза-лось, йому не було ніякого діла до Пурди.
- Вирішуй, Пурди, - попросив Ожина.
- Спасибі, звичайно, але немає. Я вже тут залишуся. - Пурди струснув клокастой шерстю і похитав головою. - І нічого мене жаліти! Це не перша пора Голих Дерев в моєму житті, і наді-юсь, не остання. Проскріплю як-небудь.
- Ти б допоміг нам пройти через територію двоногих, - сказав Бурий, підходячи до старого. - Чесно кажучи, без тебе нам доведеться непросто. Адже ти знаєш гут всі ходи і виходи!
- А коли ми повернемося в табір, ти міг би по-мога нам навчати зброєносців, - підхопив Ожина. - Сподіваюся, гостролистий і Львіносвет не забули, як ти врятував їх від собак!
Львіносвет гаряче закивав, а гостролистий по-щулилася, згадавши, як під час подорожі в гори собаки загнали їх в старий амбар. Якби не Пурди, від них з братом і Вітерцем залишилися б тільки спогади!
- У нашому племені старійшини користуються великою повагою, до їхніх порад завжди прислу-Шива, - продовжував Ожина. - Ми будемо щасливі, якщо до нас приєднається такий муд-рий і досвідчений кіт, як ти. Ти знаєш все про Дво-ногіх - тобто, про прямоход - і про життя серед гримляча стежок.
Гостролиста вп'ялася пазурами в землю. Навіщо Ожина і Бурий брешуть старому? Ніби вони не зна-ють, що привести ще одного поодинці в плем'я буде зовсім не просто! І потім, навіщо котам-воїна знання про гримляча стежках і двоногих? На берегах озера Двоногі з'являються рідко, а на території Грозового племені їх і взагалі не б-кість!
«Чому не залишити Пурди в спокої? Адже він ясно сказав, що йому і тут добре! Чому грози-ші коти вічно хочуть всіх опікати? »
- Ну. Так і бути, - зважився Пурди, поспішив-но вистрибуючи з діри в стіні і кидаючись до пат-рульная. - прогулятися з вами до краю террито-рії двоногих, а вже там видно буде. Раптом вам і справді допомога знадобиться, тут я і в пригоді стану. - Він повернувся до Солу і додав: - До речі, я ж так і не закінчив розповідати тобі ту історію про лисицю! Тоді слухай.
Ожина повів котів до дірки в паркані, через ко-торую вони забралися в сад напередодні. Тут він оста-новілся і, задерши голову, як слід принюхався. Решта патрульні терпляче чекали.
Закривши очі, гостролистий щосили СОСР-доточив, і незабаром легке поколювання в лапах підказало їй, в якій стороні лежить озеро.
- Ти знаєш, куди нам іти? - нетерпляче спитала глашатая Орешница. Як видно, вона не довіряла власним чуттю.
- Здається, так, - кивнув Ожина. - Я намагаюся згадати, що ми бачили з даху того високого гнізда.
- Я на цей дах більше не полізу! - переляканий-но завив Березовик.
- І не треба, - заспокоїв його глашатай. - По-том хтось із нас залізе на дерево, щоб переконатися, чи правильно ми йдемо.
Протиснувшись крізь отвір в огорожі, гостролистий побігла слідом за ожини. Незаба-ре коти вийшли на смужку трави перед гримляча стежкою, яку вони переходили напередодні. Але якщо вчора стежка здавалася занедбаної, то тепер по ній з ревом снували чудовиська. Їх яскраві виблискуючи-щие боки зліпили котам очі, від реву закладало вуха, а в повітрі стояв нестерпний їдкий сморід.
- Ненавиджу все це, - прошипіла гостролистий на вухо брата. - Ніколи не звикну до цих гримляча стежках! Щоразу боюся, що хто-небудь з нас потрапить під лапи чудовиська.
Ожина зробив кілька кроків вперед, і зупинився так близько від краю гримляча стежки, що вітер, піднятий пробігають чудовиськами, тріпав його густу смугасту шерсть.
- За моєю командою дружно кидайтеся бігти, так швидко, ніби за вами женеться собача зграя!
- Це буде неважко уявити, - пробурмотів Львіносвет.
Гостролиста зазначила, що Бурий став поряд з Пурди, на випадок, якщо старому знадобиться по-міць під час переходу.
Сол стояв з іншого боку від одинака і не зводив очей з протилежного боку дороги.
Величезне чудовисько з ревом пробігло повз, і не встигло його гарчання розтанути далеко, як еже-віка швидко подивився в обидва боки, що гримлять стежки і крикнув:
Гостролиста зірвалася з місця. Тверда по-поверхню гримляча стежки боляче дряпала подушечки її лап, але вона вихором пронеслася по ній і, задихаючись, стрімголов скотилася в траву на іншій стороні.
Обернувшись, вона побачила, що через дорогу пе-ребралісь все, крім Пурди і Бурого. Старий кіт, їжі переставляючи лапи, топтався на середині Гре-мящей стежки, а нещасний Бурий метався поряд з ним, умовляючи старого поквапитися.
- Чи не метушися, молодик, - бурчав Пурди. - Ніка-ких чудовиськ поблизу немає, а значить, абсолютно нема про що хвилюватися.
- Але. - в розпачі почав Бурий.
Рев наближається чудовиська заглушив його слова. Коли чудовисько вискочило з-за повороту, Бурий щосили штовхнув старого ззаду. Взвізг-нув від несподіванки, Пурди пролетів неяк-до кроків і плюхнувся в траву на іншій стороні дороги. У наступну мить Бурий приземлився ря-будинок з ним, а ревуче чудовисько промчало в якому-небудь мишачому хвостику від обох котів.
- Пурди, ніколи більше не лякай нас так! - обурено заревів Ожина.
Старий кіт важко підвівся з землі і расті-рянно закліпав очима.
- Га? Так ніякої небезпеки і в помині не було! І взагалі, не було чого мене штовхати! - до-Бавіль він, ображено дивлячись на Бурого.
- Прости, - зітхнув той.
- Ох вже цей молодняк! - пробурчав Пурди, со-крах трясучи головою. - Вічно метушаться, вічно панікують даремно!
Гостролиста закотила очі.
- Мені здається, зворотну подорож обіцяючи-ет бути ще цікавіше! - прошипіла вона на вухо Львіносвету.
Помахом хвоста Ожина зібрав навколо себе патрульних і рушив уздовж гримляча стежки. Незабаром гостролистий відчула попереду запах безлічі кошенят двоногих, а потім в холодному повітрі задзвеніли їх дзвінкі голоси.
- Це що таке? - запитала вона, піднімаючи загривок.
- Нічого особливого, - пирхнув Пурди. - Зараз сама побачиш.
Але після фокусів, які старий тільки що влаштував на дорозі, гостролистий не поспішала ве-рить йому на слово. Звернувши за кут, коти побачили величезну гніздо двоногих з широкою кам'яною територією навколо. Цілі зграї двоногих кошенят - гостролистий вперше в житті бачила стільки Двоногих в одному місці! - з виттям і писком носи-ті ь по цій території, перекидаючи один одному якісь дивні штуки.
- Що це таке? - здивовано запитала вона.
- Поняття не маю, - знизав плечима Пурди. - Вони сюди весь час приходять і ось так бігають.
У гостролистий навіть шерсть заворушилася від стpaxa, коли старий спокійно підійшов до изго-роди і сунув ніс в просвіт між блискучими нитками. В ту ж мить відразу кілька двоногих кошенят кинулися до нього, простягаючи маленькі лапки.
- Що він робить? - процідив Бурий. - Пурди!
Але старий навіть вухом не повів. Двоногі кошенята простягали лапи крізь огорожу і гладили його по кудлатою вовни, а Пурди бурчав як маленьке чудовисько.
- Адже він раніше був домашнім, - зітхнув Березовик, з жалем дивлячись на старого. - незадовільно-вительно, що він часом поводиться дивно.
Ожина нічого не сказав, але махнув хвостом, наказуючи патрульним відійти на безпечну відстань від огорожі. Сівши між гримляча стежкою і огорожею, вони стали терпляче чекати Пурди. Проходячи повз, гостролистий помітила, як один з кошенят витягнув щось із своєї шкури і простягнув Пурди, а старий заходився з ур-чаніем поїдати частування.
«Він що, зовсім з глузду?»
На щастя, незабаром з гнізда двоногих посли-шался оглушливий деренчливий звук, і котятa з вереском кинулися туди, вишикувавшись в довжин-ний хвіст перед входом. Пурди відбіг від забору і потрусив до чекали його патрульним.
- Чого це ви так на мене дивитесь? - видихнув він.
- Пурди, скажи, хіба це розумно? - осто-рожно запитав Ожина, насилу стримуючи раз Роздратування. - Чим тебе нагодував цей кошеня?
- А хто його знає? - пирхнув Пурди, облізи-ваясь. - Чимось смачним.
- Гаразд, йдемо, - зітхнув Ожина.
Через якийсь час гнізда двоногих стали по-падає рідше, а потім і зовсім припинилися, і з обох сторін від гримляча стежки потягнувся ліс. Гостролиста мало не замугикав від полегшення, коли Ожина повернув в сторону від гримляча стежки і заглибився піддерева. Але не встигли коти пройти і двох хвостів, як глашатай раптом остано-вився.
- Саме час перевірити, чи правильно ми йдемо, - сказав він. - Хто хоче залізти на дерево?
- Я! - тут же зголосився Львіносвет.
- Ні я! - заспорила Орешница. - Я легше, а значить, можу забратися вище.